Ян Табачник: “Мені нема чого каятися і цілувати помаранчеву задницю...”

"Не хочу, щоб якісь томенки сказали, що прийшли євреї знищити наше українське мистецтво..." Відомий артист і новообраний депутат Ян Табачник відповідає на запитання УНІАН.

Відомий артист і новообраний депутат Ян Табачник відповідає на запитання УНІАН.

Яне Петровичу, вітаю Вас із депутатським мандатом. До речі, для чого він Вам? Садити вас нібито ні за що, недоторканність Вам не потрібна. Чи ви просто не могли відмовити Віктору Федоровичу Януковичу, який включив Вас у список “Регіонів”?

Щодо недоторканості... Після революції, вона була у всіх представників бізнесового та політичного бомонду, а в мене не було нічого, крім мого доброго імені, і я піднявся проти цього помаранчевого жлобства та провокації. Я був один. І в мене не було ані недоторканності, ні армії, ні СБУ. Я фактично був перший, хто дозволив собі відповісти новій владі на її хамство. Я без жодної недоторканності виступав так, як ніхто, бо зачепили мою гідність. Я й раніше не був поза політикою. Я постійно серед політиків, серед моїх друзів є представники БЮТ, СПУ, КПУ, Партії регіонів.

Але тоді чи не всі “уповноважені органи “відпрацьовували замовлення Томенка щодо мене. Шукали, шукали...

Ви маєте на увазі, що хотіли забрати землю під будівництво Вашого міжнародного центру?

Так. Ви ж розумієте, що ніхто нічого не забрав. Ця земля як належала Києву, так і належатиме Києву. Вона в мене перебуває на законних підставах, є угода оренди, я її неодноразово всім показував. І тепер уже ніхто не лізе, уже нарешті нам дали спокій.

Так розкажіть, чому ви вирішили йти до Ради, вас запросив Янукович?

Я святкував 60-річчя. Сидимо за столом, гостей - чоловік з двісті, і тут приносять квіти від Віктора Федоровича. І подарунок у довгій коробці. Я відкриваю її, а там шпага й підпис: “Один за всіх і всі за одного”. А потім ми зустрілися з ним, він спитав мене, чи я читав його послання-підтримку під час конфлікту, про який ви згадали? Урешті він запитав: “То що – один за всіх, а всі за одного?” – і запропонував іти до парламенту. Я погодився.

Повертаючись до конфлікту... Чи правда, що Ваш центр - це відпочинковий бізнес-центр? Казали про причали для яхт та інші розваги для багатих.  У цьому нема нічого незаконного, але ж це не зовсім громадський центр...

Це міжнародний творчий центр, це не бізнес. Я хочу побудувати розкішний концертний зал. Бо Палац “Україна” - це палац з’їздів, а не зал. Планую  побудувати чудовий готель поряд із залом - з паркінгами та причалами. А все, що писали, - це просто заказуха. Налякали тоді всю країну...

Наскільки відомо, співзасновником центру є Кобзон...

Так. Щоб центр вважався міжнародним, серед його засновників мало бути дві-три держави. Ви ж знаєте, хто такі співзасновники. Ми взяли Москву та Ізраїль. Я взяв двох своїх друзів: Агашкіна та Кобзона. Чому? Я довіряю цим людям, вони не прийдуть і не скажуть: а скільки в тебе грошей на рахунку, а чому в нас немає частки, це не бандити. Я ввів їх туди, і центр вважається міжнародним. У нас є документи, ми платимо податки, У нас громадська організація. А чим поганий Кобзон? Він нікому нічого поганого не зробив.

Ви вже заявили, що не хочете йти в парламентський комітет культури. Чому?

Скільки було артистів у цьому комітеті - повно. Скажіть мені, що вони зробили для мистецтва?

І ось прийде такий ненормальний, як я, і почне щось робити для мистецтва. Ви ж знаєте, усе, що роблю, я намагаюся робити добре. Зараз я запланував зробити вищу лігу, міжнародний конкурс метрів акордеону. Мають приїхати, з усією відповідальністю кажу, найкращі акордеоністи світу, у журі ввійдуть представники найвідоміших шкіл акордеону. До мене це були не конкурси, а “междусобойчики”. Ажіотаж ненормальний, конкурсантів удвічі більше, ніж ми планували. Я думаю відкласти конкурс на наступний рік, щоб краще його підготувати. Бо я хочу зробити вищу лігу. Те саме відбувалося б у парламентському комітеті. У мене міністр культури плакав би щодня. А я не хочу, бо моя праця буде непомітна, але в кращих традиціях цієї країни якісь томенки скажуть, що прийшли жиди знищити наше українське мистецтво. До речі, якби в Томенка було хоч трохи розуму, він би давно вибачився.

Чи вважаєте Ви тему антисемітизму актуальною для України?

Оскільки антисемітські партії в парламент не пройшли, набравши якісь соті долі відсотка, я таки погоджуюся: українці залишилися порядною, чистою нацією.

Повертаючись до парламенту, у який комітет ви хотіли б увійти?

Я хочу потрапити в комітет боротьби з організованою злочинністю. Я не претендую на те, щоби очолювати його, головою має бути досвідчений юрист, а я б просто спостерігав, щоб боротьба відбувалася саме зі злочинцями, а не зі звичайними людьми. Після революції було модне гасло: “Бандити мають сидіти в тюрмі”. Але де бандити, покажіть, кого посадили?

Я колись казав своїм виборцям, я не можу знизити ціну на газ, на цукор, але я буду вас захищати. Бо я завжди вас захищав. У фільмі “Список Шиндлера” є прекрасна фраза: якщо ти врятував одну людину, ти врятував цілий світ. А я врятував не одну людину. Сотні... І ніколи про це раніше не говорив.

Це мій комітет. Я об’їздив усі зони, я знаю проблему зсередини.

Або комітет, який колись було ліквідовано, - із захисту прав людини. Я працював над цим усе життя. Я знаю правозахисників з різних країн. Члени комітету Сахарова, члени комітету Гельсінської спілки, члени комітету Руденка - це все мої друзі, і я знаю, як можна працювати в цьому напрямку.

А якщо Віктор Федорович увійде в широку коаліцію й запропонує Вам посаду міністра?

Ні, мені плювати на посади. 

А Вам не простіше було після революції звернутися до Порошенка, з яким ви колись були близькі, й домовитися з новою владою?

Я народився не за Петра Порошенка, а в 1945 році. У мне було чимало можливостей цілувати спочатку червону задницю, потім - жовто-блакитну, потім – помаранчеву, потім – блакитну. Я цього не робив. Я міг би побігти, покаятися. А в чому мені каятися? Це їм є в чому.

Партію регіонів, до яких я належу, обікрали на десять відсотків мінімум. І хотілося би, щоб був перерахунок... Але ніхто з партії Регіонів не стрибає навколо свого лідера й не закликає йти до Майдану. Бо там порядні й розумні люди.

Ви маєте на увазі водія Рината Ахметова, директора його служби охорони, які потрапили в парламент?

Знаєте, потрібно бути незіпсованою й недурною людиною, щоб не ховати свою посаду. Я не знаю, чим водій Ахметова гірший від тих депутатів, котрі просто купили собі диплом.

Ви плануєте ходити на пленарні засідання та на засідання комітетів?

Звичайно. Я натура творча, може колись із якогось засідання і змиюся, але в принципі – планую все відвідувати. Я людина дисциплінована.

Знаєте, у зв’язку з тим, що не пройшов блок “Не так”, звільняється ніша парламентського спецназу. Раніше її займали Писаренко, Шуфрич, Суркіс. У цьому є своя романтика - розірвана сорочка, відірвані ґудзики, загублена діамантова запонка...

Якщо ви думаєте, що мені це чуже, ви помиляєтеся. Якщо хтось захоче мене образити, зневажливо поставитися до мене, він пожаліє, що не помер маленьким. Якщо не приб’ю його у Верховній Раді, то вдома знайду.

Ви зустрічаєтеся з Леонідом Кучмою?

На жаль, ні. Дехто каже, що я друг Кучми. А я скажу так: існує друг Кучми, це – я, існує зять Кучми, це – Пінчук, існує син Кучми, це наш Президент, який його називав батьком, й існують жополизи Кучми. У мене найкращий серед цих усіх титул. Бо слово “друг” загалом добре. Якщо для когось Кучма загальна назва, це не означає, що воно загальне для всіх. Мені Кучма в житті ніколи нічого не давав, а тим, хто зараз обливає його брудом, він давав посади, давав можливість створити мільярдні бізнеси й багато всього іншого.

Скажіть, у вашій програмі “Честь маю запросити” можуть з’явитися помаранчеві політики?

Ні. Я просто не можу звернутися до них: “Честь маю запросити”.

Розмову вела Лана САМОХВАЛОВА

УНІАН в Google News