Чесно кажучи, суперечка про те, кому має належати Крим, викликає мимовільне порівняння з подіями 1899-1902 років. Тоді в Південній Африці йшла англо-бурська війна. «Білі» люди – британці, билися з іншими «білими» людьми - голландськими поселенцями, а весь світ розділився в своїх симпатіях. У ті часи вважалося вищим проявом справедливості підтримати «маленьких» бурів, відвагою яких розчулилося не одне чутливе серце пітерської або паризької інститутки. При цьому ніхто не звертав уваги на те, що водночас річками лилася кров «чорних» людей – африканців, на землі яких і британці, і бури були однаково зайдами. Приблизно така ж картина спостерігалася за часів підкорення Америки. Англійці воювали з іспанцями і французами, а індійців рівно вбивали і ті, та інші.
Щось подібне сьогодні відбувається і в Криму. Тут, бачте, Росія заявляє свої претензії на півострів, а Київ каже, що він український. Чомусь ніхто не каже, що він повинен бути татарським. Але визнайте, і росіяни, і українці продовжують дивитися на нас, як на африканців або папуасів. Ми для вас - люди третього сорту, незважаючи на те, хто нас виселяє – німка Катерина чи грузин Сталін. Достатньо сказати, що досі ніхто не може офіційно визнати подію з кримськими татарами геноцидом.
Так, наш народ вижив і зберіг себе у вигнанні (не забуду про це розповіді бабусі, єдиної, яка залишилася жива з дванадцяти дітей у сім`ї). Так, сотні тисяч татар змогли повернутися останнім часом з Середньої Азії до рідного Криму. Так, ми досягли успіху в бізнесі, який ведемо на півострові (і хай заткнуться ті, хто скаже, що такий наш гендлярський характер, нам допомогло рідне повітря і рідна земля!). Так, у нас більш оптимальна демографічна картина, ніж у представників інших народів, які живуть у Криму. Але нас критично мало, кримські татари досі знаходяться під загрозою вимирання. Коли я думаю про це, то мені згадуються сумні вірші Чичибабіна:
«Родина оптом, так сказать,
Отнята и подарена, -
И на земле татарской
Ни одного татарина»,
Нікому з нас не хочеться, щоб так стало. І сьогодні кримські татари вирішують, як бути нашому народові, пропонуючи різні шляхи виходу з безвиході. Я ж вважаю, що найкраще, що ми всі можемо зробити, це перевести Крим під юрисдикцію Туреччини. Назвіть це протекторатом, Турецькою республікою Крим або ще як. Це буде справедливо з історичної точки зору, причому не тільки в проекції на минуле, а й у проекції на майбутнє.
По-перше, турецька влада допоможе вижити нашому народу, знову зробити Крим татарським. (Думаю, нетатарське населення півострова при цьому не постраждає, адже сьогодні Туреччина практично світська держава, і нікого не примушує сповідати іслам, як можуть подумати деякі). По-друге, це обгрунтовано економічно, адже Туреччина останнім часом досягла великих успіхів в побудові курортів світового рівня, і якщо турецькі інвестори ступлять на берег Кримського півострова, від цього виграють всі його жителі. Незалежно від національності! По-третє, хто б що не казав, але Туреччина на сьогодні набагато ближча до вступу в Євросоюз, ніж Україна. А що поганого, якщо країна вступатиме в ЄС не повністю, а по частинах? Адже головне – не держава, а її люди.
Є ще безліч плюсів в приєднанні Криму до Туреччини, є, звичайно, і свої мінуси. Але давайте всі разом вирішувати ці питання. Я пропоную всім приєднатися до дискусії. Головне, що питання вже підняте.
Ільяс Арсланов, студент
