Холодне літо Феодосії

Старі бабці  кричать „Янкі, гоу хоум” (цікаво, чи всім їм пояснили, що це означає?), „Крим без НАТО”, „Окупанти”, ну й далі у такому ж дусі. Побачивши у мене на футболці напис „Українські Карпати”, кажуть:  „А, бандєра...”

У Феодосії не сезон. Мало хто не був у невеличкому курортному містечку на східному узбережжі Криму. Але я тут вперше. Тут одразу помітно, що місто повноцінно оживає під час літнього сезону. Але зараз – не сезон. Місцеві кажуть, ранувато ще для наїзду туристів. Їх вже трохи є, але все ж менше, ніж зазвичай. Московські потяги приходять порожні. Хоч і море вже тепліше, ніж торік. І з місцевими, і з завсідниками- росіянами злий жарт зіграли самі феодосійці та самі ж росіяни, фактично розгорнувши кампанію чорного піару. Тепер Феодосію знатимуть як місто конфліктів.

У розпал робочого дня ніщо не нагадує про НАТО, Путіна, Вітренко... Навіть на набережній, у 5 хвилинах ходи до пресловутого порту, спокій, бриз та сувенірні кіоски. Курорт курортом. Варто ближче підійти до Феодосійського порту, все змінюється. Враження, чесно кажучи, неприємне. 

Півсотні пенсіонерів, студентів зі східної України та місцевих бомжів проти чогось протестують. Особисто в мене склалося враження, що людям просто сумно. Нема роботи – тут заплатять, нема нічого в холодильнику – тут нагодують, втішать як не ділом – то словом. Та навіть полікуватися тут можна „на шару” – в „польовому” медпункті. От і приходять страждущі. Вдень і вночі, кажуть, їх в середньому півсотні. Увечері їх трохи більше – приходять після роботи. На мітинг – як на месу. Тоді вже можна нарахувати сотні дві-три. Дивляться трансляцію НТВ – тут, просто біля порту, його транслюють постійно. Може тому, що російські телеканали показують більш повну картину того, що відбувається (міні-станція НТВ місце подій не залишає). Місцеві більше їм довіряють, ніж українським. До слова сказати, журналістів тут взагалі сприймають майже як тих самих солдатів НАТО. Побачивши камеру, одразу допитуються: наш чи американець? Побачивши у мене на футболці напис „українські Карпати”, кажуть: „а, бандєра...” або ж: „помаранчеві, все одно правду не напишете”. Правда для цих кримчан – те, що вони бачать по НТВ. Так само як Крим для них – навіть не частина України. „Ми – радянський народ”, вигукують у мегафон. – „Нас відірвали від Росії, навіть не запитавши!”.

Зрештою, щодня, близько сьомої вечора відбувається вже звична подія – хресний похід від порту до Феодосійського центрального військового санаторію, ближче до американських солдат. Старі бабці  кричать „Янкі, гоу хоум” (цікаво, чи всім їм пояснили, що це означає?), „Крим без НАТО”, „Окупанти” ну й далі в такому ж дусі. Діти, яких у цій ході теж чимало, по дорозі бавляться тим, що роздають стрічки з вітренківськими кольорами іншим дітям, тим, що за парканами санаторіїв та розвішують де прийдеться. У результаті все обвішано синьо-червоними колорами, така собі антипомаранчева революція.

Брама санаторію теж увішана усім, що можна сказати проти НАТО (до речі, мені тут так ніхто й не зміг пояснити, чому вони проти НАТО й до чого тут воно взагалі) і тими ж стрічками. Посилений міліцейський пост чатує санаторій з бідолашними солдатами, що приїхали допомогти зекономити українському Міноборони кошти для підготовки полігону. Чесно кажучи і їх, і місцевих міліціонерів, і митників стало трохи шкода – їм порядком набридли ці перипетії. А мирним воякам ще й дісталося від місцевих – в один із перших днів їхнього перебування тут, коли хлопці пили пиво в одному із кафе, кільком добряче дісталося від місцевих. Кажуть, двох завезли до лікарні, після того у місті американців не видно.

Ближче до ночі, коли азарту в дідусів-бабусь меншає, й вони всідаються перед своїми синьо-біло-червоними екранами дивитися синьо-біло-червоні новини або ток-шоу (чи, радше, цирк) з Наталією Вітренко у головній ролі, харківські та одеські студенти влягаються у свої намети під звуки російського гімну, місто набуває свого справжнього вигляду. Неспішні коктейлі на набережній, дискотеки там же,  рідкісні краплі холодної води з крану та патрулі загону „Тигр”, що купують соняшникове насіння в бабусь.

Закінчився мій перший день у Феодосії...

Дмитро Стаховський

УНІАН в Google News