Універсал розбрату?

Тривалий відступ свідчить, що може розпочатися перехід у потужний контрнаступ на повзучий державний переворот, який давно відбувається в країні... Але чи справді це так? - досі залишається найбільшою таємницею в Україні. 

Ідею Президента Ющенка про підписання Універсалу національного єднання напередодні остаточного визначення з кандидатурою прем’єр-міністра або з застосуванням конституційної норми про достроковий розпуск парламенту можна вважати вдалим тактичним ходом.

Справді, гарант дотримання Конституції мав би перевірити політичні сили, які беруть на себе відповідальність за подальший курс країни, щодо їхньої здатності заради єдності країни відмовитися від антидержавних гасел, навіть якщо ті є суто кон’юнктурними та навіяними ззовні.

Ющенко невипадково приберіг цей аргумент на останок, коли в умовах цейтноту поле для маневру в його опонентів дуже обмежене. І це підтверджує, що Президент, всупереч відомим твердженням, ніколи не спускав ока з поточного політичного процесу й досить ретельно вираховував усі кроки. Паралельно створюючи хибне враження про себе в тих, у кого треба.

Так само позитивно слід оцінити спробу застосування Ющенком Універсалу як противаги конституційній реформі, що остаточно розбалансувала систему влади в Україні й загрожує розвалом ще й держави як такої, – особливо при демонстративній відмові парламентської більшості відновити роботу Конституційного Суду.

Як політичний акт Універсал здатен хоча б призупинити цей процес, адже так звана антикризова коаліція не приховує своїх намірів щодо його подальшого розгортання. Причому вже має підтримку з боку дружньої сусідньої держави чи її речників.

Але, на жаль, як правовий акт Універсал не може змагатися з чинною Конституцією, тобто повністю знівелювати загрози, що йдуть від неї.

Універсал як проект Основ зовнішньої та внутрішньої політики

За переліком питань, внесених до проекту Універсалу, документ повністю відповідає вимогам, що мали б міститися в Основах зовнішньої та внутрішньої політики, які, за чинною Конституцією, ухвалює парламент.

Хоча йдеться лише про те, чи ляже Універсал у разі його підписання в основу коаліційної угоди, на підставі якої могла б утворитися нова коаліція.

Безперечно, питання про коаліцію, особливо коли йдеться про чергову зміну її формату, а відтак – і можливе висування нового кандидата на посаду прем’єра, – виглядає  більш актуально й цікаво, ніж заховані в Конституцію Основні засади зовнішньої та внутрішньої політики. Але в стратегічному сенсі це речі непорівнянні.

Варто нагадати, що, творячи ще першу, “помаранчеву” коаліцію, її автори не забули вставити вимогу про Основи... в текст тодішньої коаліційної угоди. Себто тоді пам’ятали про стратегію країни, яка, власне, цим документом і визначається.

Нині ж сам Президент Ющенко, наполягаючи на одному з пунктів Універсалу, а саме – про НАТО, – чомусь лише посилається на Основи зовнішньої політики ще від 1993 року та схвалений на їхніх підвалинах закон про засади національної безпеки від 2003 року...

Хоча набагато логічніше було б вимагати від парламентських сил ухвалити весь перелік поставлених Президентом питань курсу країни саме як повний текст Основ зовнішньої та внутрішньої політики України, а для цього просто подати відповідний проект закону до Верховної Ради.

А вже голосування з цього документа дало б Президентові підстави і зробити висновки щодо позиції парламентських фракцій, і підтримати або ветувати цей закон, якщо б він був перероблений та викривлений, і апелювати за наслідками цих досліджень до громадськості тощо...

Щоправда, в Конституції Основні засади зовнішньої та внутрішньої політики не належать до виключного переліку питань, що визначаються саме законами, а отже, можуть бути затверджені як постанова, що не підлягає вето Президента. Більше того, там вони належать до прерогатив Верховної Ради, і всі чотири склади парламенту робили спроби ухвалити цей документ, але саме тут жодної єдності досі так і не знайшли.

Але ніде в Конституції Президентові не забороняється ініціювати проект Основних засад, тим більше за наявності в нього “своєї” політичної сили.

А саме гра Президента на випередження тут, як свідчить і сам проект Універсалу, є визначальною. І саме в питанні про стратегію країни, а не в питанні про чергову проміжну коаліцію з кандидатурою прем’єра включно.

Адже, навіть погодившись на Універсал з його вимогою визнати єдину державну мову, відмовитись від федералізму, підтримати курс на НАТО тощо – і все це лише заради посади прем’єра для лідера ПР Януковича, – теперішня більшість Верховної Ради, не має жодних перепон, аби буквально наступного дня  ухвалити зовсім протилежні за змістом Основи... Лишень тоді вже в Президента не буде змоги щось цьому протиставити, включно з достроковими виборами.

Що гарантує “широка” коаліція?

Пояснюючи зв’язок між текстом Універсалу та потенційним переформатуванням коаліції, яка мала б покласти його в основу своєї коаліційної угоди, – Президент Ющенко твердить, що саме коаліція мала б гарантувати дотримання урядом задекларованого в Універсалі курсу країни, власне, курсу Президента, підтриманого на виборах 2004 року.

Це – типова хибна установка, що спирається на принцип “кадри вирішують все”. А ще – на не менш сумнівне переконання, що коли в коаліцію увійде фракція “Наша Україна”, то саме вона й забезпечуватиме згаданий курс, маючи вже за “гарматне м’ясо” інших партнерів – Партію регіонів та СПУ. І саме  для посилення “контрольного пакета” “Нашої України” розглядається потреба у вичавлюванні з такої “широкої коаліції” фракції комуністів.

Марна справа.

Між іншим, сама ця технологічна вовтузня, якщо вірити коментаторам з-поза лаштунків переговорного процесу, гальмує його й фактично ставить під загрозу намагання Ющенка не лише перевірити політичні сили, а вибити документ, який примушував би їх дотримуватися єдиного курсу держави.

Невипадково, попри успішність початку “круглого столу”, його “продовження” залишає враження, що насправді знов ідеться не про ідеологічні принципи чи засади єдності політикуму і навіть не про передвиборчі обіцянки та їхнє дотримання, а лише й виключно про посади в уряді для “любих друзів” Президента.

Тоді не можна відмовити в слушності вердикту БЮТ, ніби Універсал є лише красивою обгорткою для дерибану посад, тоді як жодних гарантій курсу країни він не забезпечує.

Справді, навіть увійшовши на підставі президентського Універсалу до коаліції з “Нашою Україною” і, попри вірність партнерам, таки зрікшись комуністів, – ані Партія регіонів, ані Соцпартія не мають жодних застережень проти того, аби разом з тими ж комуністами ухвалити Основні засади протилежного змісту. Знову – дві державні мови, федералізація, антиНАТО тощо... Чи ще простіше: затвердити як урядову передвиборчу програму Януковича та ПР, надавши урядові річний імунітет, і просто почати штампувати антипрезидентські закони, вимагаючи від НУ як учасника коаліції брати участь у подоланні вето Президента.

Теоретично в цьому випадку “Наша Україна” може просто вийти з такої коаліції. Але, по-перше, наразі немає жодних гарантій, що вона так зробить, уже отримавши посади в захищеному від відставки уряді. По-друге, найлегше припустити, що тоді за кілька днів відновиться теперішня антикризова коаліція ПР–СПУ–КПУ, і з тим же прем’єром. А по-третє, якщо й цього не станеться, – знову почнеться відлік чергових термінів по 30 та 60 днів, протягом яких виконувати обов’язки прем’єра буде Янукович. І він же, якщо тоді врешті відбудуться дострокові вибори, – здійснюватиме керування адміністративним ресурсом на тих виборах, причому спираючись у тім числі й на Основні засади зовнішньої та внутрішньої політики...

Простіше кажучи, в теперішньому складі парламенту є очевидна кількісна більшість поличних сил, яка не зміниться за будь-якої конфігурації коаліції і завжди послідовно діятиме всупереч курсу Президента та задекларованим ним засадам єдності країни. І тут нема чого заперечити на аргументи Юлії Тимошенко.

Стосовно ж меншості, але справді пропрезидентської і такої, що послідовно обстоювала б курс, закладений в Універсалі, – сумніви лише зростають.

З одного боку, знову підтверджує, що не є пропрезидентською силою та ж таки БЮТ. За справедливою критикою Універсалу як “обгортки” для прем’єра Януковича – ця сила відмовляється підтримати чіткі установки зовнішнього та внутрішнього курсу Ющенка, а отже – залишає себе вільною щодо кожного з пунктів Універсалу, на майбутнє.

З іншого боку, протягом багатьох місяців так і не дала чіткого сигналу про межу своєї кон’юнктурності й “Наша Україна”. Звісно, її тактичні маневри з коаліціонування як єдиний спосіб протидії згаданій чисельній антипрезидентській більшості ВР можна зрозуміти.

Але вже нині, особливо після ухвалення “антикризовою коаліцією” знаменитої бюджетної резолюції з установкою на відновлення вільних економічних зон, – будь-які спроби об’єднатися з Партією регіонів заради спільних економічних інтересів під прикриттям Універсалу про єдність, не витримують критики. Тобто тут може бути одна мета: поділити між собою “оффшори”, та й годі...

Але найгірше, що “Наша Україна” не може гарантувати Президентові  своєї безкомпромісної опозиційності в разі вимушеного подання ним кандидатури Януковича й затвердження прем’єра голосами самої лише антикризової коаліції.

За наявності таких гарантій розмови членів Партії регіонів про потребу в 300 голосах для долання вето Президента так і залишились би розмовами, а діяльність хисткої “антикризової коаліції” досить швидко припинилася б.

Але замість цього НУ врешті таки ухвалює рішення про офіційні переговори з Партією регіонів про коаліцію, – тим самим не лише прагнучи участі в уряді, але й позбавляючи Ющенка перспектив регулювання законодавства своїми вето...

Про який президентський курс у цих умовах йтиметься далі?

Гарант без права передачі повноважень

Круглий стіл стосовно Універсалу зайве підтвердив, що Президент Ющенко залишився самотнім у здійсненні своїх конституційних обов’язків, які він, до того ж, не має права нікому передавати. Буде чесним визнати, що конституційна реформа, яка позбавила Президента значної кількості офіційних повноважень, негативно й підступно впливає на нестійку свідомість його політичних партнерів, а також розбещує амбіції його політичних супротивників.

На цьому тлі кроки, які Ющенко вже здійснив щодо Універсалу, попри вже згадані їхні особливості, виглядають ще і як персональний виклик Президента ворожому або недружньому політичному середовищу.

Не даючи наразі оцінки цим крокам з точки зору банального піару (хоча, звісно, вимір рейтингів усіма зацікавленими вже активно почався), –можна зазначити, що вони фактично є спаленням мостів і перетином главою держави Рубікону. Йому вже не випадає після всього сказаного погодитись на нещирі компроміси щодо питань, які розколюють країну.

Щоправда, опоненти все ще пропонують йому зрадити свою посаду і, відмовившись від наполягань на безкомпромісних формулюваннях Універсалу, далі спочивати всі два терміни президентства в уже фактично чужій країні.

Але, “розглядаючи” цю пропозицію, Президентові доведеться, мабуть, вкотре зміряти власні сили для запеклої боротьби в разі відмови.

А боротьба не завершиться самим лише Універсалом або навіть оголошенням дострокових виборів. Тут знадобиться все нове: нові проекти вдосконалення Конституції, нова політична команда для президентської партії, нові менеджери на посади у “квоті” Президента, нові  правники, нові дипломати, нові силовики...

А головне – нове натхнення й політична воля, базовані на вже чималенькому й дуже негативному досвіді Віктора Ющенка в його різних іпостасях. “Ми довго мовчки відступали...”

Це свідчить, що може розпочатися перехід у потужний контрнаступ на повзучий державний переворот, який давно відбувається в країні.

Але чи справді це так, – якраз досі залишається найбільшою таємницею в Україні.

А Універсал, як і будь-який подібний документ, залишається свідченням не єднання, а розбрату в країні, чия політична еліта весь час покладає лише на тактичні перемоги, загалом отримуючи стратегічні поразки.

Ірина Погорєлова