8 грудня 2004 року: величезна історична помилка?

Антикризова коаліція має істеричний страх щодо юридичної коректності політреформи... Клерки Кабміну несуть у маси закононеслухняність... Тарасюк зробив правильно... Інтерв’ю з Олександром Барабашем

Президент України Леонід Кучма підписує зміни до Конституції, прийняті депутатами ВР в пакеті. 8 грудня 2004р.

Два роки тому, 8 грудня, парламент України ухвалив закон номер 2222, яким запровадив кардинальні зміни до Конституції.

Нагадаємо, що відповідно до цього закону політичні сили, що становлять більшість у Верховній Раді, формують уряд (за старим законом це прерогатива Президента). Парламент призначає та звільняє прем’єр-міністра, міністрів оборони та закордонних справ за поданням Президента, решту членів Кабінету міністрів – за поданням прем’єр-міністра. Кандидатуру глави уряду пропонує Президентові коаліція депутатських фракцій, яка має у Верховній Раді більшість голосів. Президент і далі призначає голів місцевих адміністрацій. Парламент обирають на п’ять років (на один рік більше, ніж за старим законом).

Сьогодні скасувати ті зміни “рука тягнеться” у багатьох політиків. Про можливість відміни реформи розмовляємо з Олександром Барабашем, президентом Асоціації народних депутатів, експертом проекту “Вибори та політичні процеси”.

У НАС КОНФЛІКТ ЗНАЙШОВ БИ ВТІЛЕННЯ ЗА БУДЬ-ЯКОЇ КОНСТИТУЦІЇ

Нещодавно на круглому столу, де був присутній весь “пенсійно-конституційний цвіт” політики – два попередніх Президенти, Іван Плющ, Михайло Сирота та Віктор Мусіяка... Іван Степанович сказав: ми всі помилилися, скасувавши “мажоритарку”. За його словами, раніше купували округи, а тепер – партії та всю країну...

Коли Іван Степанович разом, до речі, з Леонідом Макаровичем пролетіли на виборах, то визнали, що чиста пропорціоналка має багато ризиків. Нинішній варіант пропорційної системи справді має багато вад.

Загалом світ знає понад сімдесят пропорційних систем. В Україні запроваджено найбільш жорсткий щодо прав громадян і найбільш пільговий та привілейований – щодо партійного керівництва.

Тому наше партійне будівництво, це в чистому вигляді “філософія дерибану”. Коли почалися економічні реформи, вона сповідувалася в економіці, а тепер дійшла до самої вершини влади. Вузька еліта приватизувала політичні права громадян, і від їхнього імені кілька партійних ієрархів привласнили всі депутатські місця – від парламенту до місцевих рад. Переміг груповий партійний егоїзм.

А сама пропорційна система може бути цілком демократична. Наша пропорціоналка подібна до європейських систем тільки за формою. А по суті вона діаметрально протилежна.

Партійну конкуренцію знищено, право висування кандидатів приватизовано, партійні лідери розподіляють мандати задовго до виборів. Це кардинально змінює політичну культуру, політичні відносини, політичну мотивацію для людей, які хочуть брати участь у політиці та боротися за депутатські мандати.

Але виборці мають впливати на персональний склад депутатів у списках. Ось чому партійні лідери під будь-яким приводом ніколи на це не підуть, бо не хочуть позбутися можливості одноосібно розподіляти депутатські мандати. 

Чому зміни в Конституції стали причиною таких протиріч між гілками влади?

Олександр Барабаш

Коли в нас сповідується філософія боротьби, чи навіть війни, то конфлікт знайшов би втілення за будь-якої Конституції.

Якщо взяти будь-яку Конституцію – Німеччини, Італії, США – можна знайти причини для конфліктів. Якщо політична еліта сповідує пошук консенсусу, то й наша Конституція могла б бути не гіршою за решту. Тому першопричина всього – це політична культура та філософія війни, яка сповідується нашою елітою. І я не знаю, скільки має пройти років, щоб філософія ворогуючих кланів змінилася на філософію ключа та замка.

Зараз Президент є політичним гравцем, хай і сильно урізаним у правах. Але в нас така політична культура, що якщо в політичного лідера немає повноважень когось знімати та ставити, то, значить, у нього немає повноважень узагалі. Уявіть, що ці конфлікти між Президентом та урядом зникли. Уявіть, що всі міністри призначаються за одним алгоритмом, керівники областей – обираються... Ми б отримали іншу модель, з якої був би виведений Президент.

Але тоді лінія конфлікту проходитиме інакше – усередині парламенту. Тому проблема не в пошуку ідеальної Конституції. Її в принципі не існує.

АНТИКРИЗОВА КОАЛІЦІЯ МАЄ ІСТЕРИЧНИЙ СТРАХ ЩОДО ЮРИДИЧНОЇ КОРЕКТНОСТІ ПОЛІТРЕФОРМИ

Чи є юридичні підстави задля скасування реформи?

Є всі юридичні підстави рано чи пізно визнати неконституційним закон про внесення змін до Конституції. У зв’язку з порушенням процедури його прийняття. Порушення пов’язане не через пакетне голосування. Пакетне – непакетне, це не має стосунку до конституційності. А у зв’язку з тим, що між першим та другим голосуванням у законопроект було внесено зміни, у тому числі й у прикінцеві положення. Ці зміни можна вважати косметичними, але вони також мали пройти перевірку Конституційним судом. Це є родовою плямою на всьому законі 2222, і в будь-який момент він може бути скасований, оскільки терміну давності на скасування законів у зв’язку з їхньою конституційністю не існує. Це ніяк не ставить під сумнів два інших рішення, прийнятих одним голосуванням.

Зараз іде політична боротьба. І одні розуміють, що закон 2222 стоїть на дуже м’якому ґрунті. Тому в противників ревізії все зводиться до заклинань: не чіпайте закон, а то в суспільстві буде катастрофа. Але терміну давності для скасування таких законів не існує. Для прикладу можу навести указ ВР УРСР щодо заборони компартії. Він був скасований через десять років. 

В “антикризовиків” є істеричний страх щодо юридичної коректності закону 2222. Вони навіть прийняли закон, яким заборонили Конституційному суду вдаватися до ревізії законів про внесення змін до Конституції, які вже набрали чинності.

Мене тут обурює сам підхід – обмежити повноваження Конституційного суду, які закріплені Конституцією. Тому сьогодні, з юридичної точки зору, цей закон – кульгава качка.

Але, з соціальної та політичної точки зору, важко уявити, що робитиметься в суспільстві в разі скасування реформи. Це може викликати загострення політичної та соціальної обстановки. Це ж не одномоментний процес. КС отримає подання, готуватиме його до розгляду. Можна уявити, що діятиметься в пресі та в парламенті, на вулицях. Потім КС візьме паузу на кілька тижнів і готуватиме рішення. Це справді може стати страшним випробуванням для суспільства.

Є інший шлях: прийняття нової Конституції, запропонований Президентом. Президент у цьому базується на твердих юридичних нормах. Одне з останніх рішень КС – це право народу встановлювати конституційний лад, і це може буде прийнято всеукраїнським референдумом.

Хіба це не безвідповідально – пропонувати встановлювати конституційний лад на референдумі? Венеціанська комісія нашим юристам про це неодноразово казала...

Коли ми в нашій організації отримали це рішення КС ми самі три дні його обговорювали і були в шоці. Але є те, що є. КС сказав, що поправки в Основний Закон можна вносити тільки за процедурою, де основну роль відіграє парламент, а нову Конституцію може приймати народ.

Це якщо буде зібрано три мільйони підписів. І я думаю, що в оточенні Президента ця думка обговорюється: підготувати проект нової Конституції, під нього зібрати три мільйони підписів та провести референдум. Але страшно уявити, що під цей проект без участі парламенту, навіть всупереч думці парламенту, почнуть збиратися підписи. Почне колотитися суспільство. У правовому відношенні скасування 2222 та прийняття нової Конституції – бездоганні варіанти. Але в обох випадках це може відбутися тільки шляхом колосального внутрішнього та соціального напруження.

Чи Вам не здається, що легше буде скасувати посаду Президента?

Для цього теж потрібно буде набрати триста голосів. І це також конфлікт. Не забуваймо, що в нас Президент – головнокомандувач Збройних Сил і всіх збройних формувань в Україні. А це – півмільйона людей, у руках яких є зброя.

До речі, ця боротьба за повноваження дала цікаві плоди: юристи Президента пішли вглиб пункту 17 статті 106-ї повноважень Президента. Президент як головнокомандувач призначає все вище військове керівництво. Тож він видав наказ, яким вимагає погоджувати з ним кандидатури начальників військових училищ, ректорів академій, посадових осіб у збройних силах, міліції. Перечитавши указ, ясніше розумієш, яка потуга стоїть за президентом як головнокомандувачем.

КЛЕРКИ КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ НЕСУТЬ У МАСИ ЗАКОНОНЕСЛУХНЯНІСТЬ

Отже, Ваша думка: жити далі за реформою?

Звичайно. Ідеальних Конституцій не буває в принципі. А для нашого суспільства й при нашій політичній культурі неможливо найти ідеальні закони. І якщо б він був, то він приречений на несприйняття або сприйняття через соціальний конфлікт.

Але якщо ситуація така, що клерк Кабінету міністрів демонстративно кидає укази Президента та каже, що вони є неконституційні, коли міністр юстиції заявляє, що рішення суду це – бєспрєдєл, то вибачте...

У будь-якій ситуації гравці обох команд могли сісти за стіл і домовитися: добре, сьогодні ми робимо так, але надалі робитимемо ось так. А то в нас питання, на якому кріслі сяде Президент на засіданні Кабміну, виноситься як політичне питання номер один...

Небезпека з указами Президента полягає в тому, що уряд поніс у маси закононеслухняність. Якщо указ є, то його потрібно виконувати. А якщо ти вважаєш, що він незаконний, то скасовуй його в установленому порядку. А поки він не скасований, то його потрібно виконувати й не розмірковувати. Бо інакше будь-яка сільрада не виконуватиме постанови Кабінету міністрів, тому що на засіданні уряду, скажімо, не було кворуму...

Не можна робити з дріб’язкових випадків політичне шоу. Наша політична еліта безвідповідально веде лінію конфлікту, у який втягує народ.

ТАРАСЮК МАВ ПОВНЕ ПРАВО ПЕРЕВІРИТИ ПОСТАНОВУ ПРО СВОЄ ЗВІЛЬНЕННЯ НА ЗАКОННІСТЬ

Як Ви прокоментуєте ситуацію зі звільненням-поновленням Бориса Тарасюка?

Верховна Рада має право без подання Президента звільняти голову МЗС. Так написано в Конституції. Так само, як Верховна Рада може відправляти у відставку міністра оборони. Незалежно від того, хто ініціював цю постанову.

Але далі, звичайно, Тарасюк має право перевірити цю постанову на законність. Він правильно оскаржив її – за місцем проживання – у Шевченківському суді.

Я взагалі залишаю за дужками політичний складник конфлікту. Замість того, щоб сісти та домовлятися, починається окопна боротьба, обмін снарядами, готуються термоядерні бомби. Але ж так можна знищити правовий лад у країні. Перемогти повністю на сьогоднішній день шансів не має жодна політична сила. Усе одно в тій чи іншій політичній комбінації буде представлена інша політична сила й потрібно буде шукати компроміс. Хоч би як ви написали Конституцію, хоч би як змінили Основний Закон, а на наступних виборах зміняться політичні ролі й компроміс потрібно буде шукати.

Загалом голосувати за закон 2222 було величезною історичною помилкою. “Нашоукраїнці” кажуть, що це була ціна, яку вони заплатили за закон 2221 про особливості застосування закону про вибори Президента України (обмежувалася можливість голосування за відкріпними талонами та за межами виборчих дільниць. – Ред.). Але повірте нашому досвіду, втіленому в посібники, семінари, спостереження, результат був би такий самий. Боязнь та невіра у власні політичні сили привела до надмірного компромісу. Але тепер, коли ви зробили такий крок, то будьте відповідальними. Раз ви прийняли це свідомо, то виконуйте.

Відомо, що Ваш проект “Вибори та політичні процеси” вже п’ять років допомагає навчати співробітників виборчих дільничних, районних та територіальних комісій. Як Ви можете оцінити результати своєї праці та рівень політичної грамотності в країні?

Без зайвої скромності скажу, ми зробили величезну роботу.

Ми дійшли до кожної дільничної, окружної виборчої комісії. Перед місцевими виборами проводили семінари. У нас були присутні керівники виборчих комісій різних рівнів.

Як людина, що спостерігає за виборами вже майже п’ятнадцять років, скажу: рівень політичної культури в громадян на порядок вищий, ніж раніше. Суспільство готове проводити вибори чесно. Весь бруд робиться тим, кого ми називаємо політичною елітою.

Ми підготували спеціальні посібники для тервиборчкомів, наші схеми та методичні матеріали були в кожній виборчій комісії.

Але після останніх виборів у Кіровограді я повернувся майже розчавлений. Я був на тому засіданні ТВК, де перед виборами з биборів мера міста знімали одного з кандидатів – Нікуліна. Не маю жодних сумнівів, що члени ТВК, розуміли, що вони роблять. Вони знали, що для кворуму потрібно десять чоловік, а їх дев’ять, висуваючи сміховинні підстави, вони прийняли абсолютно незаконні рішення, а потім зачинилися й не видавали текст рішення...

Цікаво, що рішення про зняття з реєстрації Нікуліна розвозив по дільницях штаб одного з кандидатів.

Ми вчимо їх грати в шахи, діяти за законом, а вони щосили б’ють по шаховій дошці бейсбольною битою. Причому свідомо.

Урешті визнали вибори недійсними. Підставою стало те, що начебто було неможливо встановити волевиявлення людей, бо деякі виборчі дільниці не проставили штампи про те, що Нікулін вибув.

А слід було просто перерахувати бюлетені. Яка різниця – проставлено штамп чи ні, якщо на ньому зафіксовано волевиявлення людей. Якщо хтось голосував за Нікуліна, то не рахуйте такий бюлетень.

Коли бачиш рецидиви таких політичних порядків, то стає боляче за державу.

Розмовляла Лана Самохвалова