Як дівчат роззули у центрі Києва (фоторепортаж)

Увечері на Андрія хлопці й дівчата сходяться разом кусати калиту - великий корж з білого борошна. Печуть калиту дівчата. Тісто солодке, з медом і запечене, щоб його було важко вкусити. Підвішують калиту до сволока посередині хати...

Увечері на Андрія хлопці й дівчата сходяться разом кусати калиту - великий корж з білого борошна. Печуть калиту дівчата. Тісто солодке, з медом і запечене, щоб його було важко вкусити. Підвішують калиту до сволока посередині хати. Обирають вартового - пана Калитинського - веселого і жартівливого дядька. Він бере в руки квач, змочений у масну сажу, стає біля калити і запрошує гостя покуштувати. Якщо гість засміється, то його мажуть сажею. Обов`язково слід "їхати" кусати калиту на дерев’яному “коні”. Якщо запрошений не сміється, то він вкусить калиту. Якщо трапиться добрий Калитинський, то за весь вечір ніхто калити не вкусить. Закінчується все тим, що калиту знімають і ділять між усіма учасниками гри. Дівчатам дають даром, а хлопці платять гріш дівкам на стрічки за те, що калиту місили.

Цього року день Апостола Андрія Первозванного святкували далеко не всі – куди там в столиці до народних свят. А Музей імені Івана Гончара традицій ніколи не забуває. Не забули й про давнє народне свято, яке пересічний киянин у кращому разі асоціює з варениками. Влаштували тут справжні вечорниці на Андрія.

Тут усе було, як записано в книзі обрядів. І калиту готували, а потім з’їсти намагалися, а дівчата ворожили на нареченого – як тільки вміли. Навіть з усіх незаміжніх чобітки познімали. Та й варениками пригощали, і пиріжками пісними з домашнім компотом.

Ну й, танцювали, звичайно. Що ж то за свято народне - без танців, ще й українське.

Добре, хоч комусь не лінь про нього нагадувати.

Текст і фото Дмитра Стаховського

УНІАН в Google News