Думка

Колос на гнилих ногах рано чи пізно рухне. Це я про Росію, у якій, схоже, вибори президента можуть обернутися національною катастрофою.

Сьогодні всім, навіть росіянам, вільним від комплексів російського місіонерства, зрозуміло, що все “вєлічіє” Російської держави тримається на дорогій нафті та титанічних зусиллях спецслужб. Але не треба бути політологом, щоб пророкувати неминучий занепад такого “вєлічія”. Майбутні вибори – навесні 2008 року – на жаль, відкривають таку невтішну перспективу перед усім євразійським простором.

Відео дня

Поки що важко сказати, як саме розхитуватиметься гнилоногий колос і чи стануть майбутні вибори чимось на кшталт українського варіанта (скоріше ні, аніж так; бо хто повірить у можливість мирної революції в Росії?), але бійка за владу на теренах Російської Федерації обіцяє розгорнутися немилосердна.

Уже зараз ми спостерігаємо досить показові щодо передчуття виборчої кампанії речі – суперечливі й, м’яко кажучи, нестандартні. Нижня палата російського парламенту не знаходить спільної мови з верхньої – дарма що обидві діють начебто за “височайшою” вказівкою. Путін їде миритися з Ющенком і водночас загострює і без того непрості відносини з Лукашенком...

Путін в’їхав у Кремль на білому коні завдяки ксенофобським провокаціям, організованим спецслужбами. Удруге повторити вибухи в московських будинках чи щось подібне навряд чи вийде. Історія не дозволяє заробляти дивіденди на однакових аферах двічі поспіль. Хоча спроби такі напевне будуть.

Я не маю на меті робити політологічний розріз російського політикуму й змальовувати перспективи тієї чи іншої політичної фігури, яка може стати наступником Путіна. Я хочу лише сказати, що, попри всі негативи розхитування цього велета, для України можливі й певні позитиви. Проросійськи налаштовані політики, котрі паразитують на ностальгічних настроях частини українського населення, можуть значною мірою втратити свій вплив, який і без того далеко не безмежний. Це буде гарний шанс для успішної пронатовської кампанії та позитивних для України результатів референдуму. Якщо, звичайно, наші політики зуміють скористатися такою сприятливою можливістю.

Проте не виключено, що й російські діячі, які звикли підтримувати народну любов до себе розпалюванням ксенофобських настроїв, намагатимуться цього  разу грати на “внутрішньослов’янських” суперечностях. Те, що хохли погані, доводити не треба, – російський електорат про це давно вже знає. Та от біда – хохлів цивілізований світ підтримує, без урахування думки якого важко проводити успішну виборчу кампанію... Зате Білорусь...Ось де скриті резерви... Бульбашів можна принижувати скільки завгодно, а Захід з американцями і слова кривого не скажуть. І навіть підтримати можуть.

Не виключено, що антибілоруська істерія може стати одним з провідних напрямків грядущої кампанії, принаймні сьогодні робляться спроби намацати потенціал такого варіанта.

Але й українцям, на жаль, слід готуватися до гіршого. Дестабілізація ситуації у сусідніх країнах – коньок зовнішньої російської політики, яка стратегічно хоч і провальна, але тактично – здатна заподіяти неабиякої шкоди як країнам колишнього соцтабору, так і самій Росії. Мета такої політики більш ніж очевидна – відвернути увагу власного “насєлєнія” від внутрішніх проблем та приховати від світового співтовариства власні непристойні діяння в тіні нестабільності сусідів. Тож Україні треба бути готовою до підбурювання до дострокових парламентських виборів навесні чи в крайньому разі восени 2007 року, загострення конфлікту по лінії Президент – уряд, коаліція, в лавах якої чимало осіб, що завжди готові танцювати під чужу дудку, – роздмухування антинатовської істерії тощо. Загалом арсенал відомий.

Хоча насправді важко собі уявити таке напруження нашого українського протистояння, яке могло б затьмарити глибину й “велічіє” російського бунту, політичного конфлікту чи рубку поки що принишклих, але готових ось-ось зірватися з цепу, околонафтогазових і “прочіх” олігархів.

Оксана Охрімчук, м. Київ – Москва