До чого призведе альянс Тимошенко (оновленої) з антикризовою коаліцією

БЮТ і коаліція вчетверте за чотири дні склали ситуативну більшість. Після таких збігів вибите з колії суспільство ще довгий час підозрюватиме її у зміні політичної орієнтації...

 Події п`ятниці в парламенті викликали, м`яко кажучи, неоднозначну реакцію. Як суспільства, так і політиків і політологів. Діапазон оцінок коливається від «дестабілізація державного ладу» (версія Секретаріату Президента) і «Тимошенко губить свою кар`єру власними руками» (політолог Віктор Небоженко) до “усунення протистояння і хаосу між двома секретаріатами Президента і прем`єр-міністра” (пояснення Юлії Тимошенко). Тимошенко «послідовно відвойовує статус центру опозиції і її одноосібного лідера, тобто робить те, про що багато говорили, але не змогли зробити “нашоукраїнці” (таку думку оприлюднив політолог Андрій Єрмолаєв).

Примітно, що факт наявності домовленостей про спільне голосування не заперечують ані у БЮТ, ані в “антикризовій” коаліції. Відрізняються пояснення. Скажімо, Юлія Тимошенко відкинула звинувачення фракції “Наша Україна” в співпраці з фракцією Партії регіонів. Дослівно було сказано наступне: «Ми не підписували ані меморандумів, ані універсала з Віктором Януковичем, ми не створювали з ним уряду, ми не направляли своїх міністрів в уряд Януковича і робити цього не будемо». Разом з тим відразу після голосування лідер БЮТ заявила, що її фракція віддала голоси за подолання президентського вето на закон про Кабінет міністрів «абсолютно свідомо». На користь усунення конфлікту, «який руйнував державу, між Президентом України, прем`єр-міністром України, між секретаріатами для того, щоб відновити лад і не ганьбити державу на весь світ скандалами внутрішньополітичними».

Зауважимо, що все це чудово пояснює, чому БЮТ погодився голосувати за законопроект. Проте не дає жодної інформації щодо того, з яких причин було дано згоду на голосування саме за кабмінівський варіант закону. Також відсутні пояснення, чому депутати з БЮТ не голосували за жодну з 42-ох внесених Президентом Віктором Ющенком правок.

“Регіонал” Євген Кушнарьов, не вдаючисья в деталі, заявив, що «політичні домовленості ані для кого не є секретом». А лідер СПУ і спікер парламенту Олександр Мороз повідомив пресі, що фракція «БЮТ виставила умову, щоб підтримати імперативний мандат» в місцевих радах. За його версією саме це і було предметом домовленості Блоку Юлії Тимошенко з “антикризовою” коаліцією.

У сумі маємо наступне: за чотири дні ситуативне (?) голосування  у Верховній Раді призвело до подолання вето Президента на закон про продовження до 1 січня 2008 року мораторію на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення (9 січня). Подоланню вето Президента на закон про Кабінет міністрів. Внесенню змін до законодавства про статус народних депутатів місцевих рад і Верховної Ради Криму (введення імперативного мандата). Ухваленню в першому читанні закону про опозицію в редакції БЮТ. І «Наша Україна», і особисто Віктор Ющенко були принципово проти цих законопроектів. В цілому або в окремих пунктах – зараз це не має зовсім ніякого значення.

Проте бачення БЮТ питань захисту майнових інтересів сільгоспвиробників, реформування держуправління, статусу депутатів місцевих рад і прав опозиції несподіваним чином співпало з думкою Партії регіонів, соціалістів і комуністів. Що і говорити, ситуація нетипова для вітчизняного політикуму. І хай не ображається Юлія Володимирівна, але після чотирьох збігів поспіль вибите з колії суспільство ще довгий час підозрюватиме її в зміні політичної орієнтації.

Ще один цікавий аспект полягає в ухваленні законопроекту про опозицію всього лише в першому читанні. Тобто або Тимошенко не сумнівається в тому, що і з другим читанням і в цілому із законом протягом наступної сесії парламенту проблем не буде. Що саме собою має означати зміну її власного ставлення до лідерів «регіоналів». Принаймні, в частині схильності останніх до «кидалова». Або на тлі решти подій успішне голосування за закон про опозицію втратило в очах лідера БЮТ вирішальне значення.

В той же час ланцюжок з чотирьох результативних збігів думок БЮТ і коаліції дає наступний набір:

- на рік продовжений мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення;

- за цей час необхідно затвердити Земельний кодекс і реєстр земель;

- Кабінет міністрів отримав “злегка” неконституційні повноваження у сфері контролю рішень Президента. У тому числі і не політичних. У нормі про обов`язкове візування «профільним» міністром  розпоряджень голови держави коло питань не окреслювалося;

- імперативний мандат повертає всі без виключення політсили до обсягів політичного впливу за підсумками останніх виборів, відміняючи всі переходи по фракціях і залишаючи лише можливість міжфракційного блокування в місцевих радах.

Мабуть, ключовими пунктами тут слід вважати відновлення політичного впливу на рівні місцевого самоврядування і землю. Що стосується першого, то якщо пригадати, які були підсумки останніх виборів, у якості безумовних лідерів політики на місцях матимемо все ті ж дві політсили – Партію регіонів і БЮТ, які сьогодні явно претендують на те, щоб їх провідні ролі перетворилися ледь не на ексклюзивні. Помітно також чіткий територіальний розподіл: «регіонали» упевнено лідирували на Сході і Півдні країни, БЮТ узяв Захід і Центр.

Про другий (тобто про сільгоспугіддя) можна сказати, що на сьогоднішній день це – єдиний з основних засобів виробництва в Україні, який досі не піддавалося масштабному переділу. Спроби мали місце і не припиняються дотепер, але перспектива ухвалення Земельного кодексу з високою долею ймовірності дозволяє розглядати їх усі (у тому числі і ті, що робилися з одночасною зміною цільового призначення земель) як самозахоплення, що, зрозуміло, має вельми сумнівну юридичну цінність. Також слід відзначити, що сукупна вартість земель сільськогосподарського призначення в Україні цілком порівняна з вартістю важкої і хімічної промисловості країни, давно вже поділеною.

В той же час Земельний кадастр, про необхідність створення якого говорять усі, у тому числі і Президент – принциповий супротивник продовження мораторію, – також має бути затверджений протягом року. І цілком можна припустити, що «чорнове» складання первинних списків земельних наділів буде віддано якщо не на відкуп, то під контроль місцевих рад. Висновок очевидний.

Паралельно необхідно врахувати і обіцяне Морозом продовження політичної реформи, в рамках якого можна буде не тільки реформувати повноваження органів влади на місцях, але і остаточно перетворити пост Президента на суто декоративну посаду. А за компанію і ввести норму обрання Президента в парламенті. Додамо сюди ще і перспективу ухвалення закону про опозицію, який фактично перетворює опозицію на такий собі сурогат державного інституту, а також і перспективу подолання вето Президента (якщо воно буде накладено) силами все тієї ж ситуативної конституційної більшості у Верховній Раді.

Вочевидь, йдеться про останній етап масштабного переділу власності, після закінчення якого в Україні почнуть-таки вводитися правила цивілізованої ринкової гри. У цьому будуть зацікавлені, перш за все, свіжоспечені власники. До речі, ймовірно, що ненормально високий відсоток олігархів у партійних списках останньої виборчої кампанії пояснюється саме тим, що ті, хто не встигне вискочити в останній вагон просто залишаться за бортом. А не спробами сховатися від кримінального переслідування, як це припускалося раніше.

Твердження, що події, які відбуваються несуть у собі виключно негатив, було б дрімучим песимізмом. Попри все початок розбудови цивілізованого капіталізму і закінчення дикої епохи первинного накопичення капіталу, поза всяких сумнівів, має піти на користь як країні, так і людям, які не мають можливості особисто, так би мовити, взяти участь у цих глобальних процесах.

В той же час не доводиться сумніватися, що все це викликатиме різку протидію з боку тих, хто міг би теоретично, але практично буде позбавлений можливості отримати місця в останньому рейсі до станції «щасливий олігарх». Скажімо, вельми різка реакція парламентської фракції «Наша Україна» може свідчити про те, що з ними не тільки не домовилися, але навіть і не намагалися домовлятися.

Окрім вирішення шкурницьких питань, зроблений крок до реалізації ідеї створення в Україні двопартійної системи, у якій і влада, і опозиція відчуватимуть себе однаково комфортно.

Згода як БЮТ, так і ПР – СПУ – КПУ з припущеннями про те, що у п`ятницю мала місце домовленість між фракціями дозволяє припустити, що і в майбутньому, принаймні, у низці питань буде знайдений такий самий зворушливий компроміс. А «Наша Україна», пардон, з політичного розкладу фактично вибуває. До речі, щодо депутатів Верховної Ради імперативний мандат поки не діє, і у БЮТ і коаліції ще зберігається можливість поповнити свої ряди за рахунок біженців з фракції, яка, за висловом Тимошенко, зруйнувала «все, що можна було зруйнувати».

Олена Перегуда

УНІАН в Google News