Чи скасують політреформу?

КС зайнявся розглядом закону про обмеження його прав на перегляд змін до Конституції, ухвалених 8 грудня 2004 року в обмін на третій тур президентських виборів. Чи загрожує це політреформі? УНІАН поцікавився думкою політиків та політологів

Конституційний суд зайнявся розглядом закону про обмеження його прав на перегляд змін до Конституції, ухвалених в ході пакетного голосування 8 грудня 2004 року в обмін на третій тур президентських виборів.

Очевидно, що розгляд Конституційним судом даного закону тягне за собою можливість перегляду самої політреформи. Чи можливе сьогодні скасування політреформи? УНІАН поцікавився думкою політиків та політологів.

Анатолій Матвієнко, народний депутат (НУ):

Я не підписуватиму жодних документів щодо скасування політреформи

Рішення Конституційного суду, яким би воно не було, особисто я буду поважати. Але зрозуміло, що перегляд цього закону автоматично пов’язаний з можливістю розгляду іншого депутатського подання – про конституційність політреформи.

Я вважаю, що крок, який був зроблений 8 грудня 2004 року, був кроком усвідомленим, хоча й вимушеним. Крутити політичну історію назад? Такого прецеденту демократична політика не знає. Тому я особисто не буду підписувати жодних документів щодо скасування політреформи.

Вважаю, що треба йти шляхом подальшої зміни Конституції в частині побудови в трикутнику „Президент–Верховна Рада–уряд” балансу влади. Має бути виписано потужний механізм противаг, взаємодії і взаємного контролю, а також механізм відповідальності – за втручання в невластиві конкретному владному інституту функції і за якісне виконання власних функцій, чого зараз в Конституції немає. Також обов’язково мають бути внесені зміни щодо децентралізації влади, місцевого самоврядування – законопроект, який я ініціював у минулому парламенті.

Ми маємо зрозуміти, що парламентська республіка, до якої неправовими кроками державу штовхають антикризова коаліція та БЮТ, є прямою дорогою до диктатури, оскільки в Україні сьогодні немає політично структурованого суспільства. А передумовою такої структуризації є змішана форма державного устрою – парламентсько-президентська республіка, де немає когось одного головного, а є тріада. А оскільки сила влади визначається силою найслабшої ланки, то ми маємо не послаблювати одну гілку, підсилюючи іншу, бо від цього влада в країні тільки послаблюється, а вибудувати рівновагу.

Для того, щоб такі зміни в Конституцію внести, потрібна насамперед домовленість в межах тріади. Потім – створення експертної групи зі збалансованим пропорційним представництвом професіоналів, які б не виконували політичне замовлення, а виписала цей баланс противаг і взаємодії. Далі – створення конституційної комісії у Верховній Раді, яка розглядає цей проект змін до Конституції і виносить їх на розгляд парламенту, який (за згодою КС) їх затверджує, і – ми живемо в демократичній державі. Треба будити громадську думку, яка підштовхне політичних лідерів до такого шляху, бо поглиблення нинішньої кризи – це шлях до хаосу.

Дмитро Видрін, народний депутат (БЮТ), політолог:

У Президента немає бажання скасовувати політреформу

Гадаю, що з вірогідністю 90% скасування політреформи не буде. З двох фундаментальних причин. По-перше, у Президента немає відповідного бажання. Я маю на увазі його внутрішнє бажання, оскільки біля Президента сьогодні є група впливу, яка намагається підштовхнути його до скасування політреформи, і ці люди сьогодні нерідко виступають не тільки спікерами Секретаріату Президента, а й самого Президента. І тому складається враження, що у Президента є таке бажання, хоча, на мою думку, це не відповідає дійсності. А друга причина полягає в тому, що скасування реформи де-факто неможливе, оскільки „точка вибору” пройдена. Політичну ріку вже не можна повернути назад. Може йтися лише про вдосконалення реформи, про що, власне, сьогодні й говорить Президент. Як відомо, якщо з якимось процесом не можна боротися, то треба його очолити. Думаю, що тепер Президент буде послідовним прихильником не скасування реформи, а процесу її продовження і завершення, зокрема в частині збільшення повноважень місцевих органів влади.

Зараз повноваження більш-менш пропорційно поділені між гілками влади. Наступний етап реформи полягатиме в тому, що центр ділитиметься владою з регіонами. Цей етап буде важким, але дуже важливим. На місцях не буде начальників у вигляді адміністраторів, владу отримають представники громади.

Не думаю, що Конституційний суд сьогодні зненацька, після 4-місячної бездіяльності, стане тим органом, який все вирішить. Крім того, це ілюзія, що Президент сьогодні втратив усі повноваження. Кілька днів тому я зустрічався з колишнім президентом Польщі Кваснєвським, і він сказав, що навіть наприкінці своєї президентської каденції мав менші повноваження, ніж має сьогодні український Президент, і при цьому зумів забезпечити процвітання країни, входження її в НАТО та ЄС.

Вадим Карасьов, політолог, директор Інституту глобальних стратегій:

 „Змова на двох” між ПР та БЮТ позбавляє комуністів і соціалістів „золотої акції”

Я не думаю, що політреформа буде скасована в буквальному розумінні. Скасувати політреформу неможливо за результатом, оскільки конституційні зміни вже набули чинності як положення Конституції, а скасувати Конституцію не може ніхто. Реформа буде продовжуватися задля вдосконалення Конституції. Можна скасувати реформу, продовжуючи її, вибудовуючи чіткіший баланс між гілками влади і окремими інститутами. Причому конституційні зміни мають здійснюватися не шляхом прийняття парламентом законів, а в результаті обговореня в рамках Конституційної комісії. І в цьому сенсі політична реформа в тій своїй частині, яка мала на меті винятково перерозподілити владу в напрямку від Президента до парламенту та Кабміну, може бути скасована.

Щодо механізму реалізації таких подальших змін, то насамперед може бути визнаною неконституційною низка положень закону про Кабінет міністрів. По-друге, може бути визнана неконституційною процедура прийняття закону про політичну реформу. По-третє, можуть бути визнані неконституційними окремі положення політреформи.

Таким чином, рішення Конституційного суду не скасує політреформу як таку, але відкриє можливість здійснення нової конституційної реформи. І над цією реформою будуть змушені працювати і політики, і експерти, і правники – і не лише в рамках парламенту, а в рамках широких конституційних зборів чи комісій. Шанс на це не 100%, але він є. І цей шанс залежить від низки факторів, в тому числі від того, як буде діяти Президент, як буде діяти блок „Наша Україна”, БЮТ, що скаже Конституційний суд, яким буде співвідношення політичних сил, які будуть подальші мотиви дій політичних еліт.

Якщо політичні сили побачать, що в результаті політичної реформи, а потім і прийняття низки законів, які уточнюють повноваження основних інститутів влади, виконавча (і не тільки виконавча) влада монополізована однією політичною силою, і гарантії для власної політичної перспективи зменшуються, то політичні гравці можуть згрупуватися проти партії-монополіста задля відновлення певного балансу.

Невипадково прозвучали заяви Олександра Мороза і Адама Мартинюка щодо можливості скасування Конституційним судом низки положень закону про Кабінет міністрів. Це свідчить, що у „змові на двох” між БЮТ та Партією регіонів, не зацікавлені не тільки Президент і „Наша Україна”, а й малі політичні гравці, які втрачають своє „право золотої акції”. Зараз формується додаткове поле для маневру не тільки для малих партій-союзників Партії регіонів по коаліції, а для Президента і пропрезидентських сил – і в парламенті, і поза ним.

Продовження конституційної реформи дасть змогу створити для України конституцію як модель суспільного договору, а не  пакт парламентських еліт, які ситуативно проводять регулярні політичні розміни і перерозподіл влади між собою.

Якщо ж ситуація буде все далі заходити в глухий кут, в тому числі й довкола конституційнних змін, то можлива  актуалізація питання дострокових виборів як спосіб вийти з ситуації політичного клінчу.

Кость Бондаренко, політолог, керівник Інституту проблем управління ім. Горшеніна:

Скасування політреформи означало б проголошення диктатури

Я не бачу поки що жодних антиконституційних дій з боку влади, таких як, скажімо, переворот чи узурпація влади. Закон про те, що Конституційному суду забороняється скасовувати зміни до Конституції, хоч і є нонсенсом, але не є антиконституційним. У нас і крім цього закону є багато нонсенсів – закон про опозицію (прийнятий в першому читанні), якого немає ніде у світі, крім Канади, закон про імперативний мандат, чого теж немає ніде у світі (одного разу у 1923 році у Чехословаччині було введено норму про імперативний мандат, а в 1926-му скасовано як недемократичну), закон про Президента, який хочуть прийняти – ще один нонсенс. Закон про заборону КС ревізувати політреформу має свою логіку: свого часу КС визнав політреформу такою, що не суперечить основним нормам законодавства, принципам національної безпеки і не порушує права громадян. І згаданий закон – своєрідне нагадування КС його ж позиції.

Чи може Президент скасувати політреформу? Як колись казав один із спікерів парламенту: „Верховна Рада може все!” Президент у нас теж теоретично може все. Але якщо говорити про доцільність такого кроку, то Президент тим самим поставить під сумнів і свою легітимність. Нагадаю, що Помаранчева революція мала два правові наслідки. Перший – запровадження політреформи, другий – третій тур президентських виборів і визнання Ющенка Президентом. Якщо скасовується політреформа, яка була умовою третього туру, то за цим же принципом нелегітимним можна визнати третій тур виборів. Тому Президент тричі подумає, перш ніж піти на такий крок.

Крім того, політреформа була потрібна не стільки для обмеження повноважень Президента, як для встановлення системи балансів та противаг у суспільстві. А така система залежить не від того, досконала реформа чи недосконала, а від того, чи є бажання домовлятися у Президента, прем’єра та спікера. Наразі жодна сторона не демонструє такого бажання знайти компроміс.

Ющенко сам усе втратив. Йому треба було більше цікавитися владою, можливостями в межах даних йому повноважень. Тим більше, що навіть згідно із законом про Кабмін у Президента не стало менше повноважень, поменшало лише ходів для маневру. Зрештою, у нього було півтора роки для того, щоб продемонструвати, хто в українській хаті господар. Він цього не зробив.

Для того, щоб скасовувати політреформу, потрібні дуже вагомі підстави. По-перше, має бути відповідна громадська думка. Сьогодні соціологія показує, що громадяни розділилися на три групи: третина підтримує політреформу, третина не підтримує, а третина не визначилася. В таких умовох дуже ризиковано приймати рішення. Інший аспект – зовнішня підтримка. На сьогодні Президент цієї підтримки не має. Ющенко втратив кредит довіри з боку своїх колишніх союзників, зокрема, з боку США та ЄС, і скасування політреформи може наштовхнутися на нерозуміння Заходу, зокрема з боку такої інституції, як Венеціанська Комісія, яка свого часу визнала політреформу правомірною.

Якби політреформа була скасована, Президенту довелося б проголосити себе диктатором, адже рішення про скасування політреформи має бути схвалене Верховною Радою, – жодна гілка влади не може в одностороннньому порядку ухвалювати доленосних для держави рішень. Хоча в нашій країні, здається, і Шевченківський райсуд може вирішувати долю держави.

У Президента є два дієві органи – Секретаріат і РНБО, завдяки яким він може дуже успішно керувати державою. Він не є англійською королевою. З іншого боку, йому потрібні менеджери, які б могли вміло використовувати існуючі повноваження, стратегічно мислити і вибудовувати багатоходовки, а не просто реагувати на випади з боку опонентів. Можливо, потрібні радикальні кадрові перестановки, внаслідок яких люди, які його вже неодноразово „підставляли”, зокрема ті, хто визначає сьогодні лінію поведінки Президента у стосунках з Кабміном та Верховною Радою, пішли б у відставку.

 Галина Ключковська

УНІАН в Google News