«Попри всі свої спроби, я не можу забути помилки, які здійснив у в`язниці в Ель-Фаллуджі. Я не відмовився виконати злочинний наказ, не захистив ув`язненого, не зміг залишитися людиною. Натомість я залякував, мучив і принижував беззахисну людину. Я пішов на компроміс із сумлінням. І я ніколи собі цього не пробачу». The Washington Post надрукувала одкровення Еріка Фейра, який був одним з двох цивільних слідчих, у центрі з проведення допитів 82-ої повітряно-десантної дивізії (контингент США в Іраку).
«Американська влада продовжує стверджувати, ніби знущання з іракських полонених у в`язниці "Абу-Грейб" – поодинокий випадок, а в цілому тюремна система працює добре, - пише Фейр. - Але ці заяви повністю суперечать тому, що я бачив сам, працюючи фахівцем з допитів в Іраку. Я бачив, як ув’язнених всю ніч примушували стояти без одягу в холодних камерах, чув, як вони благали тюремників про пощаду. Інших надовго закривали в абсолютно темних кімнатах. Їх часто позбавляли їжі і сну, піддавали самим різним фізичним знущанням і били. Щодня в Іраку використовувалися агресивні і деколи знущальні методи допиту – все заради отримання інформації, потрібної для боротьби з повстанцями. Насильство, що розповсюдилося сьогодні в Іраку, доводить, що це не допомогло. Мої спогади доводять, що це була жахлива помилка».
Колишній слідчий стверджує, що отримав від свого начальства «особливі інструкції» щодо поводження з підслідними. Під час своєї 12-годинної зміни слідчий мав не давати ув`язненому спати. Кожну годину слід було відкривати двері камери, примушувати в`язня стати в кут і роздягтися. Застосовувалися і інші методи моральної і фізичної «дії».
Тепер, через три роки, Ерік Фейр, який служив в армії в 1995-2000 роках перекладачем з арабського, а на початку 2004 року працював в Іраку за контрактом як фахівець з допитів, помінявся місцями з людиною, в тортурах якої він брав участь. «Людина без обличчя дивиться на мене з кута кімнати. Він благає про допомогу, але я дуже наляканий, щоб поворухнутися. Він починає плакати. Від цього жалісного звуку до мого горла підкочує нудота. Він починає кричати, я прокидаюся і розумію, що кричу я сам».
