Соколовський: Росія погодиться лише на окозамилювальні "косметичні" зміни газових контрактів

"Заяви російської сторони, мовляв, «коли побудуємо «обхідні» маршрути – не будемо платити нікому за транзит», мають  лукавий вигляд"... Інтерв"ю УНІАН експерта з енергетичних питань Богдана Соколовського

Експерт з енергетичних питань Богдан Соколовський вважає, що у заявах щодо транзиту газу російський прем”єр Володимир Путін дещо лукавить, змінювати контракти купівлі-продажу газу не збирається, а позову Києва до Стокгольмського арбітражу дочекається навряд чи.  Експерт також не виключає, що в контексті перегляду Контракту-2009  російська сторона може провокативно погодитися на підвищення транзитної ставки по Україні - за рахунок збільшення ціни на газ для Європи. А потім... використати це для дискредитації нашої держави в очах європейців: мовляв, «ми змушені підвищувати (або не знижувати) вам ціну, бо такі умови ставить Україна». Небажаний, м’яко кажучи, сценарій для Україні  на етапі завершення переговорів щодо договору з ЄС про асоціацію і ЗВТ. “Газову” ситуацію Б.Соколовський прокоментував в інтерв”ю УНІАН. 

- Богдане Івановичу, як Ви сприйняли заяву Володимира Путіна щодо можливості відмови Росії у перспективі від послуг транзитних країн?

Богдан Соколовський

- Російський прем’єр-міністр Путін, з притаманною йому «дипломатичною» відвертістю, констатував факт, що Кремль послідовно реалізує свою геополітичну стратегію у сфері експорту газу, яка передбачає «обхід» транзитних країн – колишніх членів СРСР. У тому числі й України, незважаючи на прізвища глав нашої держави і уряду. Тепер, коли реальністю стає газопровід «Північний потік» і активно розробляється «Південний потік», керівництво РФ про це заявляє публічно і доволі чесно. А заяви, мовляв, «коли побудуємо «обхідні» маршрути – не будемо платити нікому за транзит», мають лукавий вигляд. Це не відповідає дійсності. За дорогі «обхідні» маршрути платитимуть європейські споживачі в ціні газу. А зароблятимуть на транзиті всі акціонери проектів, у тому числі «Північного» і «Південного» потоків. України там немає й не буде. Хоча, здається, хтось із нинішніх представників влади обіцяв українським виборцям добитися цього, переоцінивши, мабуть, свої можливості. Виходить так, що в плані «заробити на транзиті» Кремль ставить інтереси Української держави (тобто всіх українців: і львів”ян, і кримчан, і донетчан, і ужгородців) нижче, ніж інтереси німців, італійців та інших акціонерів новостворюваних маршрутів. Вочевидь, це вкладається в їх логіку українсько–російської дружби. В той час, стосунки з іншими згаданими країнами є просто партнерськими, взаємовигідними.

- Наскільки ґрунтовними, на Вашу думку, є заяви про те, що, будівництво обхідних газопроводів почалося через зміну влади в Україні після 2004 року, і як наслідок – охолодження відносин між Києвом і Москвою? Зокрема, проблеми у газових питаннях були ще у 2000 році...

- Такі заяви абсолютно не відповідають дійсності і, переконаний, принижують і українців, включаючи нинішню владу, і росіян, і європейців. Варто вкоторе нагадати, що проект «Північний потік» почав опрацьовуватися ще в 1997 році. В 2000-му вже був затверджений в ЄС як «трансєвропейський». Підготовчі роботи і важлива формалізація активно тривали, наприклад, у 2003 і 2004 роках – відносно спокійних на «газових фронтах». Очевидно, тоді ще не йшлося про «помаранчеву команду», яка прийшла до влади у 2005-му. Подібна ситуація і з «Південним потоком»: після багаторічного опрацювання офіційний документ був підписаний 23 червня 2007 року – в пік активності тодішнього уряду України на чолі з Віктором Януковичем, у тому числі на російському напрямку.

Отже, претензії до колишніх керівників держави або урядів України - безпідставні. Вони не визначали, не визначають і не мають визначати рішень інших держав, у тому числі й Росії.

Зрештою, реалізація будь-яких своїх проектів за чи без участі України –  суверенне право Російської Федерації. А в даному випадку – і країн ЄС. Обидва потоки мають, насамперед, геополітичне значення і ми в них не вписуємося. Це потрібно знати, враховувати і не робити трагедій, а мати і здійснювати свою суверенну українську політику, у тому числі й енергетичну.

- Чи можна очікувати на позитивні зрушення у питанні перегляду формули ціни газу для України після аналізу умов контрактів «Газпрому» з іншими країнами?

- Малоймовірно, що до завершення терміну дії у 2019 році росіяни погодяться на суттєві зміни у газових контрактах від 19 січня 2009 року. Їм так вигідно. Тим більше, після харківської угоди. Це питання треба було жорстко ставити у березні–квітні 2010 року, коли до влади в Україні прийшла нинішня команда. З плином часу і наші аргументи спливають. Зрештою, росіяни не для того підписували контракти, щоб тепер їх істотно переглядати, не отримавши серйозних дивідендів, на зразок «харківських». Косметичні зміни мабуть будуть, аби відвернути увагу українців і світової спільноти від несправедливості та імітувати конструктивний діалог.

А заяви на кшталт «домовились ще раз проаналізувати в робочих групах ....», на мою думку, не є серйозними. За півтора роки сторони не зуміли на робочому рівні погодити предмет суперечки, зокрема, умови поставок газу різним споживачам, ні про що не домовилися. А тепер вважається успіхом те, що «домовилися далі домовлятися»...

- Наскільки комплексно, на Вашу думку, Україна підходить до обговорення змін умов постачання газу, зокрема, і контракту в цілому?

- Взагалі не зрозуміло, чому наша влада продовжує заявляти про перегляд лише формули ціноутворення у невигідному контракті купівлі-продажу газу. Водночас нічого не говориться про перегляд інших несправедливих умов контрактів. Зокрема, не йдеться чомусь про скорочення терміну дії контрактів, несиметричні зобов”язання сторін тощо. Наприклад, всі розмови наших урядовців про скорочення обсягів споживання газу або альтернативні поставки чи власний видобуток, про що на прес-конференції у Москві 7 червня правильно заявляв прем”єр-міністр України Микола Азаров, зводяться нанівець контрактною вимогою про обов”язкові обсяги відбору російського газу за принципом «бери або плати». Доки діятиме ця вимога – не буде ринкової мотивації реалізувати в Україні проекти з енергозбереження, поставок зрідженого газу, розробки морського шельфу, шахтного метану, сланцевого газу тощо («ринкова мотивація» не виключає політичної та інших державних мотивів).

При цьому варто підкреслити, що згадані альтернативні проекти є виключно внутрішньою українською справою із сфери національної безпеки і, мабуть, не підлягають розголошенню. За останні 20 років у нас на різних рівнях було багато напрацювань.

- Напрацювання, можливо, були, але ніяких реальних кроків не зроблено...

- На найвищому рівні приймалися десятки рішень, але урядами вони не виконувалися, або майже не виконувалися. Сьогодні в України також є амбітні плани щодо енергетичної безпеки. І якщо у керівництва держави і уряду вистачить політичної волі розпочати їх реалізацію невідкладно, без зайвих розмов, то якраз через 7-8 років (враховуючи зарубіжний досвід) і можна досягти належних практичних результатів. У найгіршому випадку (без суттєвих змін у контрактах) у 2018-2019 роках підійде час нових переговорів з РФ щодо газу. Лише за такого сценарію можна розраховувати на серйозні аргументи та інструменти, які можуть істотно вплинути на російську сторону з метою формування нових взаємовигідних партнерських умов газового співробітництва. Без таких напрацювань знову доведеться щось випрошувати, хто б не був при владі. 

До речі, щодо зрушень. Окремі олігархи, мабуть з благословення влади, почали імпортувати газ дешевше, ніж державний монополіст «Нафтогаз». Умови цих поставок достеменно невідомі. При цьому незрозуміло, чому олігархам вдалося добитися вигідніших умов, а державі поки що ні?

- Чи реально, що українська сторона звернеться до міжнародного арбітражу у відношенні газових контрактів? Чи можна очікувати на такий крок після підписання, наприклад, договору про асоціацію та ЗВТ з Євросоюзом?

- Про арбітраж - малоймовірно. Навряд чи наші відважаться. Якщо цього не сталося у березні – квітні 2010-го, то і тепер, мабуть, не варто очікувати такого сценарію. Здається, що тут більше ризиків і загроз для нас, ніж шансів. До такого висновку свого часу ми з багатьма фахівцями, у тому числі юристами, прийшли після достеменного вивчення контрактів. Взагалі, на мою думку, до суду (навіть у Стокгольмі) краще справу не доводити. У суді, як правило, переможець виграє справу у свого противника. Але обидва програють в очах третіх сторін. А в нашому випадку ще й немає гарантії на позитивний результат. Краще з росіянами домовлятись, а не судитися. І краще б цього не було ні перед, ні після підписання угод про асоціацію і ЗВТ з ЄС.

Хоча у цьому плані мене насторожує публічна заява Миколи Азарова (прем’єр-міністр України - ред.) про те, що в разі непоступливості росіян щодо ціни на газ, Україна збільшить тариф за транзит російського газу в Європу. На перший погляд, заява доволі смілива і грунтовна – в більшості країн на захід від України транзитні ставки щонайменше вдвічі вищі. Давно треба було її істотно підняти. Але...

По-перше. Аби змінити транзитний тариф у контракті від 2009 року необхідна письмова згода обох сторін, тобто й РФ.  По-друге, російська сторона може провокативно погодитися на підвищення транзитної ставки по Україні - за рахунок збільшення ціни на газ для Європи. Далі це може бути використано для дискредитації нашої держави в очах європейців: мовляв, «ми змушені підвищувати (або не знижувати) вам ціну, бо такі умови ставить Україна». Очевидно, що такий сценарій був би дуже небажаним для нас на етапі завершення переговорів щодо договору з ЄС про асоціацію і ЗВТ (а головне - ратифікації договору, в разі його підписання, кожною державою ЄС!). Думаю, що такі репліки неефективні ні на російському напрямку, ні на європейському. Вони, скоріше, вкладаються у логіку Кремля, який відверто не бажає бачити Україну ні в ЄС, ані навіть в ЗВТ.

- Дякую за розмову.

Розмовляв Юрій Дощатов

УНІАН в Google News