Думка

Хочеться поділитися враженнями від новорічних телевізійних шоу. Починаючи з 10 години вечора і до 3 години ночі з чоловіком ми перемикали канали, намагаючись знайти щось цікаве. Даремно...

Усі шоу, так потужно анонсовані та розрекламовані в газетах і журналах, виявилися дуже посередніми - і „Карнавальна ніч” і „Танці з зірками”. Траплялися поодинокі цікаві пісні чи комічні пасажі, однак загальне враження таке, ніби все це „зварганене” однією людиною під одну гребінку, а учасники просто перебігали з одного знімального майданчика на інший, часом навіть не міняючи нарядів і виконуючи одну й ту саму пісню.

Відео дня

Так, Лайма Вайкуле в образі кішки з однією і тією ж піснею з’явилася, здається, у чотирьох шоу на різних каналах. Щоправда, костюми вона кілька разів міняла. А ось Анні Лорак і на таке не спромоглася – двічі співала одну й ту саму пісню і обидва рази – в одному одязі.

Тож ці зірки виглядали як заробітчани які „халтурили”, щоб накосити побільше грошей... І справа не лише в тому, що показали нам відверту попсу. Гірше, що вона виявилася третьосортною. І що шоу, незважаючи на весь гламурний блиск ялинкових іграшок, дамських прикрас і штучних зубів мега-зірок великої сцени чомусь не мали святкового заряду позитивних емоцій, новорічної казковості та урочистості. На мій погляд, усі ці постсовєцькі новорічні шоу як явище себе вже вичерпали. Бо шліфується і демонструється там не мистецтво, не режисерські та музичні знахідки, сюжетні лінії, а лише поп-образи самих зірок. При цьому, компенсуючи брак вокальних даних та композиторських знахідок, молодші демонструють стильні сексуальні „прикиди”, а старше покоління виставляє напоказ результати пластичних операцій, підтяжок, ліпосакцій. А результати ті справляють просто-таки гнітюче враження. Гурченко, Повалій, Ротару, Мойсєєв - це взагалі якийсь музей воскових фігур. Вєрка Сердючка разом з „мамою” і то виглядали як “луч в темном царстве”.

На цьому фоні приємно порадували дует Власової та Гришка, виступи Руслани та Гайтани. Здається, ще щось було, але загублене в попсовому шумовинні, зовсім не запам’яталося.

А ще періодично вигулькували якісь невідомі обличчя й, очевидно, на комерційних засадах вітали нас з Новим роком, перебиваючи хоч і бездарні, та все ж пісні. При цьому переважно говорили із сильним українським акцентом, але начебто по-російськи. Режисери навіть не спромоглися написати їхні прізвища й чим вони займаються. Невже я зобов’язана їх усіх упізнавати? Як, до речі, й численних виконавців.

Антоніна Лесич, м. Київ