Воскресенье,
20 августа 2017
Наши сообщества

Депутат Ризаненко: Фонд госимущества превратился в нотариальную контору

В Украине уже несколько лет не выполняется план по приватизации. В этом году - худший показатель. Так, поступления от продажи гособъектов на 1 ноября составили 982,7 млн грн, или только 9% от плана. Что происходит в сфере приватизации, какую роль в этом играет Фонд госимущества, может ли влиять на процесс парламентская спецкомиссия в интервью УНИАН рассказал народный депутат, член Специальной контрольной комиссии Верховной Рады по вопросам приватизации Павел Ризаненко. (укр.)

В Україні вже кілька років не виконується план з приватизації. У цьому році поки що найгірший показник. Так, надходження від продажу об’єктів на 1 листопада 2013 року становили 982,7 млн грн, або лише 9% від плану. Для порівняння: за підсумками 2012 року план було виконано на 67,6%, до бюджету надійшло 6,8 млрд грн. Що відбувається у сфері приватизації, яку роль у цьому грає Фонд держмайна, чи може впливати на процес парламентська спецкомісія в інтерв”ю УНІАН розповів народний депутат (фракція УДАР), член Спеціальної контрольної комісії Верховної Ради з питань приватизації Павло Різаненко.

- Павло Олександрович, якою, на Вашу думка, є приватизація-2013?

- Ні для кого не секрет, що у нас бюджет - дефіцитний, і якраз реалізація об’єктів приватизації є одним із основних джерел покриття цього дефіциту. У держбюджеті на 2013 рік було закладено 10,9 млрд гривень надходжень від приватизації. Із цієї суми за дев'ять місяців зібрано лише 917 млн грн, з яких 719 млн припадають на одну угоду - продаж контрольного пакету акцій «Донбасенерго». Ще приблизно 112 млн грн було отримано від реалізації акцій декількох збагачувальних вугільних фабрик у Донецькій та Луганській областях. Таким чином, майже всі отримані від приватизації кошти в цьому році надійшли всього від пари покупців та продажу декількох об’єктів. Хоча, на початку року заявлялось, що в Україні є багато чого приватизувати - і енергетика, і Одеський припортовий, і всілякі «Хартрони», «Енергомаші», «Турбоатоми» тощо. Не відкидаю, що до кінця року ще буде щось продано, але говорити, що покриється різниця у 10 мільярдів, немає ніяких підстав.

- У чому ж причина подібних невдач?

- Думаю, у відсутності політичної волі та бажання. На сьогодні у вищого керівництва країни немає політичної волі провести масштабну приватизацію. Раніше, у 2010 році, після зміни влади, була якась домовленість між групами впливу, сформувалась політично-олігархічна конфігурація. Так, Фірташ з радістю скуповував облгази, Ахметов - енергетику, комусь ще щось відходило. Відбулись вибори у Верховну Раду у 2012 році - нічого особливого, начебто, не змінилось – влада залишилась в руках «регіоналів». Але тоді купували, а зараз не купують. Чому? Моя думка – олігархічна конфігурація внутрішньо змінилась, нового якогось сталого «консенсусу» між олігархами не відбулось, так щоб вони сіли і домовились - це наша зона впливу, а це - ваша. Тому зараз все стоїть, а якщо і відбувається, то «точково».

- Яка, на Вашу думку, роль у цьому процесі Фонду держмайна?

- Фонд держмайна на сьогодні - нотаріальна контора з «оформлення», «завірення» та «підписання» угод з продажу державного майна. Реальні ж рішення - кому продати і по якій ціні - приймаються не Фондом, і не ринком. Продажі, що відбуваються, проходять не на засадах змагальності, конкурентності, справедливості та прозорості. Мабуть, за всю історію приватизації, яку я пам’ятаю, по-справжньому конкурентний та змагальний конкурс було проведено лише по "Криворіжсталі". Коли йде конкурентний процес, тоді продаж активів відбувається по реальній ринковій або в якихось випадках навіть вищій за ринкову ціні. Зараз держава так розпоряджається своїм майном, що здається основна ціль не продати його за найвищою ціною, а навпаки - завдати собі максимальних збитків.

Якось на одному з засідань комісії спитав у представника Фонду держмайна - от Ви продаєте об'єкт, в якому зацікавлені міжнародні гравці. Чому я ніколи не бачив реклами, наприклад, в журналі «The Economist», це ж таке авторитетне серед ділових кіл у світі видання? На що мені відповіли - «чинним законодавством не передбачено розміщення оголошень у ньому». Я кажу представнику Фонду - ми ж маємо бути зацікавлені, щоб була конкуренція, аби було найбільше учасників, щоб вони максималізували ціну на конкурсі. А він на мене дивиться пустими очима, жоден мускул на обличчі не ворушиться, хоча мова йде про додаткові мільярди гривень до бюджету.

- Спецкомісія з приватизації може якось реально впливати на ці процеси?

- Згідно з законом, спецкомісія має повноваження контролю за дотриманням законодавства в сфері приватизації держмайна. Тобто, вона не приймає рішення щодо самої приватизації, але якщо вона запущена, тоді відносно комісії включаються повноваження проконтролювати – відбувалась приватизація згідно з законодавством чи ні. Фонд держмайна підзвітний комісії. Але державні інститути не працюють, або вони всі в реальності підконтрольні одному центру, коли наказують чиновники Адміністрації Президента, використовуючи прокуратуру, міліцію, СБУ та слухняні суди, тоді і ставлення до процесу відповідне. Неформально чуємо від представників ФДМ - «ви що думаєте, це ми вирішили віддати тому чи іншому за копійки, нам же ж вказали». Пам’ятаєте, головою Фонду держмайна був пан Чечетов… У 2005 році в прокуратурі він все розповів – хто йому дзвонив, що йому казали, що підписувати, що робити. Жаль тільки відповідальності за це не поніс.

До речі, зараз у компетенції комісії є і контроль за дотриманням законодавства в сфері приватизації земельних ресурсів. Ми звикли говорити про корпоративні права, а наприклад, з початку 2013 року відбулись дуже суттєві зміни щодо повноважень органів влади у земельній сфері. Якщо до 1 січня 2013 року право розпоряджатися землями державної власності у межах населених пунктів мали органи місцевого самоврядування, то, починаючи з 2013 року, цими землями розпоряджаються райадміністрації, облдержадміністрації, Держземагенство, у визначених випадках - Кабмін. Неодноразово вже зіткнувся з ситуацією, коли землі в центрі міста обласного значення поруч з Києвом  вартістю у двісті мільйонів гривень безоплатно передано фізособам під ведення сільського господарства. Це так, для прикладу. Я можу уявити, що відбувається трохи далі від Києва.

- Все ж таки, якісь конкретні випадки реальних дій комісії можете навести?

- Можна навести приклад держпідприємства «Міжнародний аеропорт Бориспіль», коли комісії пропонувалось дати погодження на його концесію. Комісія до цього поставилась дуже негативно: держава вклала 4 млрд грн, а тепер кажуть, що треба аеропорт комусь віддати?!

І ще одне рішення – щодо Запорізького титаномагнієвого комбінату (ЗТМК). Я цим об’єктом десь півроку займався, аби питання вирішити. Комісія лише з третього разу проголосувала "за" звернення до Кабміну відносно скасування його постанов про створення ТОВ на базі ЗТМК. А все тому, що на двох попередніх засіданнях не було кворуму. У нас проблема з явкою - у комісії є представники з Партії регіонів, які не були на жодному засіданні. Тому для того, аби був кворум, опозиція забезпечує стовідсоткову явку.

- До речі, чому Ви взялись саме за титанову галузь?

- У минулому я працював директором інвестиційно-банківського управління, відповідальним за гірничо-металургійний сектор в інвестиційному банку СНД, певний час був членом ради директорів одного з найбільших світових виробників титанової продукції (корпорація «ВСМПО-АВІСМА» - ред.). Тому маю досить чітке уявлення про світовий ринок титану та цей бізнес загалом. Мені не потрібна думка консультанта чи ще когось, я можу сам фахово поставити «діагноз». Це було перше, за що взявся, ставши членом спецкомісії.

- Яка ж у цій сфері основна проблема - у небажанні інвестора вкладати гроші?

- Щодо поточної ситуації, то уряд, чомусь просто не надає директиву якомусь чиновнику в Кабміні, аби він підписав установчий договір (про створення товариства з обмеженою відповідальністю на базі Запорізького титаномагнієвого комбінату – ред.). Таким чином, на сьогодні рішення про створення ТОВ і вкладання інвестицій у підприємство «гальмується» саме урядом.

У мене питання з приводу ЗТМК саме до уряду: навіщо було затверджувати такі умови конкурсу, якими, по-суті, був визначений його переможець заздалегідь. Нагадаю, згідно з умовами конкурсу, у переможця мав бути контракт на поставку сировини – ільменіту вітчизняного виробництва. Майже абсолютна монополія на це є тільки у підприємств, підконтрольних пану Фірташу. У конкурсі формально приймали участь дві компанії – «Толексіс Трейдинг Лімітед» Фірташа і ще одна компанія з пропискою у Люксембурзі, яку позиціонували як незалежну. Але коли я підняв документи, то побачив, що у люксембурзької компанії договір на поставку ільменіту з підприємствами групи Фірташа. Ще одне – як були прописані інвестиційні умови. Наче, все проводилось під соусом модернізації та збереження виробництва титанової губки, що є стратегічним матеріалом для аерокосмічної галузі. В той же час, інвестиційна пропозиція була прописана під Фірташа – аби розширити потужності з виробництва титанового шлаку, що є напівфабрикатом і якого виробляється забагато більше, ніж потрібно ЗТМК. З самого початку було видно, що конкурс запрограмований під одного учасника. Саме тому спецкомісія й запропонувала уряду скасувати результати конкурсу і провести новий, де не буде якихось спеціальних умов і який буде проведено прозоро.

- Щодо Одеського припортового заводу – його варто виставляти на продаж?

- Ми цю проблему обговорювали на одному з засідань комісії. Щодо Одеського припортового необхідно розуміти, що там, крім заводу з виробництва азотних міндобрив, є ще й перевалочний термінал. Думки комісії розділились. Моя позиція – термінал треба відокремити і продавати завод. Є й інший варіант - затвердити до продажу нормативну базу, яка б забезпечила недискримінаційну можливість доступу до цього терміналу клієнтів з перевалки. Одеський припортовий - природна монополія.

- Як просуваються справи відносно продажу інших об'єктів, зокрема енергоактивів, які ще знаходяться у власності держави?

- Я за те, аби продати, але держава має бути сильною. Сильною не в розумінні державного апарату. Під сильною я маю на увазі таку державу, законодавства якої може забезпечити якісну регуляторну базу та змусити всіх дотримуватись правил. Тобто, продавати можна, але за умови, що держава забезпечить нормальне функціонування конкурентного ринку. У нас же зараз фактично формується монополія на енергоринку.

Загалом, я згоден з тим, що держава – неефективний власник. Це у всьому світі доведено. Але це верх цинізму, як поступають в Україні, коли на неконкурентних, непрозорих, дискримінаційних умовах відбувається приватизація держмайна під приводом, що держава не вміє ним керувати. Проведіть прозорий конкурс, і той, хто справді найкраще, найефективніше вміє керувати тим чи іншим активом, той якраз і заплатить найвищу ціну. Не треба нас залякувати, що «актив нікому не потрібний і інвестори не прийдуть». Поки не буде прозорих конкурсів, ми ніколи не побачимо справжніх інвесторів. До таких питань потрібно підходити професійно, у тому числі  рекламувати, проводити переговори з потенційними інвесторами, залучати професійних міжнародних консультантів. Часто міжнародні компанії, які зацікавлені в купівлі того чи іншого українського підприємства, дізнаються про його продаж за копійки з річних звітів Фонду держмайна.

Віталій Неборак (УНІАН)

Читайте о самых важных и интересных событиях в УНИАН Telegram и Viber
Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter

Нравится ли Вам новый сайт?
Оставьте свое мнение