Фонд держмайна... Президента України?

Проект Закону про Фонд держмайна закріплює широкі повноваження ФДМ. А також - визначальний вплив на Фонд президента і його адміністрації. Повноваження Кабміну і Ради практично зводяться до нуля...

На двадцятому році свого існування і практично під кінець розпродажу держвласності Фонд державного майна, нарешті, отримає закон зі своїм ім’ям. У середині листопада ц.р. Верховна Рада прийняла в першому читанні законопроект про Фонд держмайна.

Фонд державного майна завжди був одним із найбільш ласих державних відомств. Різні ФПГ використовують його для приватизації підприємств, які їх цікавлять, або для встановлення контролю над привабливими активами, міноритарним пакетом акцій яких володіє держава. У зв`язку з цим, в системі держорганів тривала дискусія щодо повноважень і статусу фонду. Нинішній закон про ФДМ має вирішити більшість спірних питань, однак те, як це зроблено, викликає значні побоювання щодо ефективності управління держвласністю в майбутньому.

Фонд держмайна в Україні завжди мав досить широкі повноваження. У його компетенцію входить і приватизація державного майна та управління державними пакетами акцій більшості компаній, де є державна частка. До цих напрямків роботи Фонду завжди було багато питань. Щодо ефективності приватизації державного майна, то за час незалежності України можна на пальцях порахувати кількість угод, які здійснювалися відкрито і прозоро на конкурсі, і які забезпечили адекватні доходи бюджету від продажу державного майна. Більшість же активів державної власності пішли в приватні руки непрозоро.

Як правило, ФДМ дорікали в підтримці приватизації державних підприємств без реального конкурсу; приватизації держактивів через механізм доведення підприємств до банкрутства; приватизації підприємств через розмивання приватними акціонерами державних пакетів акцій (при чому, зафіксовані випадки, коли розмивали навіть державний контрольний пакет акцій).

Не краще Фонд справлявся і з завданням управління державними пакетами акцій, особливо міноритарними. Фонд часто втягували в різні корпоративні конфлікти на великих промислових підприємствах, де конфліктуючі акціонери намагалися дістати підтримку ФДМУ у встановленні оперативного контролю над активом. Від того, на чию сторону стане ФДМ зі своїм міноритарним пакетом акцій, часто залежить і те, до кого відійде підприємство. Побоюючись «дерибану» найбільш привабливих активів, уряд (а точніше - всі існуючі в Україні уряди - ред.) регулярно намагається вивести з-під компетенції ФДМ великі підприємства, зібравши їх в який-небудь НАК, або підпорядкувавши їх безпосередньо уряду чи профільним міністерствам. В умовах правого вакууму щодо статусу фонду та його повноважень, така практика була дозволеною.

Загалом, можна констатувати, що робота ФДМ в нинішньому форматі з різних причин не задовольняє ні громадськість, ні центральні органи влади, передусім, Кабінет Міністрів та Адміністрацію Президента. Очевидно, що кожна з цих структур бажала б взяти під контроль державні підприємства, особливо в контексті останнього етапу приватизації.

В українському уряді завжди була популярною ідея про те, що управляти великими держпідприємствами (і часткою держави в них) повинні саме профільні відомства, а Фонд має займатися виключно забезпеченням процесу приватизації. В принципі, якщо не враховувати лобістське підґрунтя цієї ідеї, виглядає вона досить обґрунтованою. Однак, в такому разі, контроль над держмайном повністю переходить до Кабінету Міністрів. Адміністрації Президента, навпаки, вигідно було б залишити повноваження щодо управління об`єктами держвласності за Фондом, проте максимально підпорядкувавши ФДМ президенту.

Проблему розділу сфер впливу повинен вирішити Закон України «Про Фонд державного майна України» (№ 9368 від 31.10.2011), прийнятий Верховною Радою в першому читанні. Як і варто було очікувати, за нинішньої політичної моделі, Фонд, очевидно, все-таки відійде під контроль президента.

З одного боку законопроект закріплює широкі повноваження ФДМ в Україні. Він пропонує визначити правовий статус Фонду, як центрального органу виконавчої влади зі спеціальним статусом, що реалізує державну політику в сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності (у тому числі, корпоративними правами держави).

З іншого боку, закріплюється визначальний вплив на ФДМ президента і його адміністрації. По-перше, згідно із законопроектом Фонд відповідальний перед президентом. По-друге, Фонд очолює голова, який призначається на посаду і звільняється з посади президентом за згодою парламенту. Голова ФДМ має першого заступника та заступника, які призначаються на посади за поданням прем`єр-міністра, але які звільняються з посад знову-таки президентом.

За такої моделі Фонду, повноваження уряду і парламенту щодо впливу і контролю над ним, зведені практично до нуля. Президент і його адміністрація отримали більший вплив на кадрову політику ФДМ, а відповідно на його політику в сфері приватизації і управління державним майном. У теорії підпорядкування Фонду главі держави почасти обґрунтоване, однак, враховуючи те, скільки груп впливу стоять за нинішньою президентською гілкою влади, це навряд чи підвищить прозорість і ефективність роботи ФДМ за ключовими напрямками.

Водночас, очевидно, варто очікувати активізації процесів приватизації, які були заморожені в останні роки президентства Віктора Ющенка. Враховуючи специфіку України, це скоріше, буде позитивним кроком, оскільки навіть український приватний власник ефективніший в управлінні, ніж українська держава. Чим швидше закінчиться цей болючий процес приватизації, тим більше надій, що українські ФПГ відійдуть від політики грабежу державної власності і зосередяться на підвищенні ефективності управління колишніми державними активами. Адже ресурси для обкрадання держави закінчаться, а заробляти гроші якось треба.

Максим Соколов (для УНІАН)

УНІАН в Google News