Українські металурги хочуть «додому», але на них ніхто не очікує

Якщо Євро-2012 фактично пройшло повз металургів, то ситуація у тих галузях української економіки, на яких вони справді заробляли, не вселяє оптимізму...

2011 рік продемонстрував 34% зростання споживання металу в Україні. Цей показник зазвичай пов'язують із реалізацією інфраструктурних проектів у рамках підготовки до Євро-2012. Значить, після проведення чемпіонату внутрішній ринок знову почне стискатися. На тлі невтішних для українських металургів тенденцій на зовнішніх ринках такий розвиток ситуації створить для галузі серйозні проблеми зі збутом продукції. Не секрет, що вертикально інтегровані меткомпанії зараз заробляють не так на продажі стали, як на поставках українського залізняку. Таким чином, стимуляція попиту на металопрокат всередині країни виглядає як чи не єдиний інструмент, який дозволить зберегти завантаження виробничих потужностей українських метпідприємств на нинішньому рівні.            

Євро-2012 — завдяки чи всупереч

Гірничо-металургійний комплекс став першою галуззю української економіки, яка прийняла на себе удар кризи у 2008 році. Падіння зовнішніх ринків призвело до того, що скорочення виробництва на метпідприємствах країни становило у 2009 році до 50% і більше. Причина такого глибокого спаду в ГМК пояснюється тим, що галузь завжди була орієнтована на експорт, поставляючи за межі країни до 80% своєї продукції. За останні два роки металургія почала відновлюватися, але докризові показники, як і раніше, залишаються недосяжною мрією. Якщо у 2007 році в Україні було виплавлено 43,7 млн. тонн сталі, то в 2011-му — тільки 35,3 млн. тонн, тобто падіння становить більш ніж 8 млн. тонн. При цьому зростання виробництва у 2011 році (на 5,6%, або на 1,9 млн. тонн, у порівнянні з 2010 роком) було забезпечене виключно за рахунок збільшення споживання на внутрішньому ринку, зокрема завдяки будівельним проектам під Євро-2012.

Але головний фахівець держпідприємства «Укрпромзовнішекспертизи» Олег Гнітецький запевняє, що роль цих проектів для українського ринку сталі дуже перебільшена. «У 2011 році український ринок спожив 9,4 млн. тонн сталі проти 7 млн. тонн у 2010 році. Але ми вважаємо, що 2,4 млн. тонн — відновний приріст, тому що до кризи у нас на максимумі внутрішнє споживання було на рівні 10 млн. тонн. Основними споживачами металопрокату були підприємства трубної промисловості, будівельна галузь, машинобудування, в якому помітну роль відгравало вагонобудування. Але з початком кризи споживання в цих галузях скоротилося майже вдвічі — до 5 млн. тонн сталі у 2009 році. Таким чином, можна говорити, що у 2011 році Україна просто наблизилася до докризових показників. Але якщо хтось стверджує, що зростання внутрішнього споживання було забезпечене за рахунок інфраструктурних проектів у рамках підготовки до Євро-2012, то це далеко не так. Що ми побудували до Євро-2012? Кілька стадіонів, декілька дорожніх розв'язок і все. У будівельній сфері все обмежилося переобладнанням студентських гуртожитків під хостинги. Тож я не вважаю, що підготовка до Євро-2012 якось відчутно позначилася на металургійній галузі», — наголосив Гнітецький.

За його словами, основний приріст споживання на внутрішньому ринку металу торік забезпечила трубна промисловість (приріст 1 млн. тонн), транспортне машинобудування (приріст 300 тис. тонн), загальне машинобудування (200 тис. тонн), наростили «апетити» металообробні і метизні підприємства. «При цьому будівельна галузь, хоча й збільшила у 2011 році споживання металу на 15%, але в загальній структурі споживання будівельні матеріали і металоконструкції займають лише 7% (близько 650 тис. тонн).

Тому говорити про те, що завершення підготовки до Євро-2012 приведе до істотного зниження споживання сталі на внутрішньоукраїнському ринку, було б явним перебільшенням. Можна сподіватися, що в поточному році зростання внутрішнього ринку буде в межах 9-10%, але подальші перспективи залишаються неясними», — вважає експерт.

Така оцінка не може не втішити сталеварів – фініш футбольного чемпіонату не означатиме стрімкого падіння продажів на внутрішньому ринку металопрокату. Власне, ми не одні у своїх намаганнях прикрасити ефект від масштабних спортивних заходів. Так, російські металурги кілька років тому теж покладали великі надії на зростання продажів у зв'язку з підготовкою до олімпіади у Сочі. Але дуже скоро стало ясно, що металоємність навіть найбільших олімпійських проектів така незначна у порівнянні з масштабами російського сталевого ринку, що погоди на ньому не зробить. 

Зачароване коло

Якщо Євро-2012 фактично пройшло повз металургів, то ситуація у тих галузях української економіки, на яких вони справді заробляли, не вселяє оптимізму.

Гнітецький вважає однією з головних проблем внутрішнього ринку сталі той факт, що основні її споживачі, так само як і металурги, орієнтовані на експорт. «Зараз ці металоємні галузі знижують обсяги закупівель металу. Зокрема, скорочує споживання транспортне машинобудування, яке стрімко втрачає російський ринок. При цьому доводиться визнати, що рости в експорті нам уже нікуди. Був незначний приріст у 2011 році в експорті металопрокату до ЄС, але нинішні проблеми єврозони не дозволяють нам говорити про збільшення поставок у цей регіон. Минулого року наші експортери досягли межі зростання і на Близькому Сході. Ми чекаємо, що експорт цього року буде на рівні минулого року», - відзначає експерт.

Ось такі справи... З одного боку, експорту рости нікуди, з іншого — навіть залишаючись усередині країни, українська сталь врешті-решт все одно потрапляла на зовнішні ринки, але вже у вигляді готової продукції, тих-таки вагонів або труб. Виходить, що і тут ми залежимо від мінливої світової кон'юнктури.

Внутрішній ринок як остання надія

Щоб зберегти робочі місця на металургійних підприємствах, залишається тільки одне — створювати умови, щоб труби, рейки, вагони і металоконструкції знайшли свого покупця в Україні.

Говорячи про перспективи внутрішнього ринку, Гнітецький справедливо зауважив, що в його основі лежить платоспроможність покупців. «Буде прихід інвестицій у такі галузі, як машинобудування або житлово-комунальне господарство, буде і зростання внутрішнього ринку сталі. В принципі, метал Україні потрібен у величезних кількостях, давно пора починати оновлення металофонду, який зношений більш ніж на 70%. Труби рве, все валиться, в аварійному стані чимало комунікацій, мости і так далі, їх заміна дасть можливість завантажити не тільки металургів і машинобудівників, але й будівельників. Зрозуміло, що основна проблема полягає у наявності грошей на реалізацію металоємних проектів», — констатував експерт.

Але, як добре відомо, на тлі гострого дефіциту держбюджету інвестпривабливість України стрімко падає. Ситуація поглиблюється парламентськими виборами, яким у нас традиційно передує оскаженілий популізм влади, нестримне зростання всіляких соціальних виплат і вкидання бюджетних коштів у відверто збиткові проекти. Все це робиться замість того, щоб працювати над підвищенням привабливості для інвесторів таких секторів, як ЖКГ, залізничний транспорт, машинобудування. Після виборів, скоріш за все, можна чекати реалізації непопулярних заходів — підвищення комунальних тарифів, що своєю чергою дозволить почати оновлення інфраструктури ЖКГ і модернізацію енергетичного сектора. Але все це стане можливим у кращому разі в другій половині 2013 року, адже до цього часу ситуація в металургії погіршиться — падіння продажів невідворотно спровокує скорочення робочих місць. У зв'язку з цим дуже показовим виглядає недавнє інтерв'ю генерального директора Маріупольського металургійного комбінату ім. Ілліча Володимира Бойка газеті «Іллічівець». За його словами, вже сьогодні добре видно зниження обсягів замовлень на продукцію підприємства влітку цього року. Бойко впевнений, що ключовим питанням для української економіки є зростання внутрішнього споживання тієї продукції, яку випускають вітчизняні підприємства. «У світі сьогодні надлишок потужностей із виробництва сталі на 500 мільйонів тонн на рік. А цю продукцію треба ж кудись дівати, знайти для неї покупця. Поволі, але дедалі більше і більше у керівництва країни з’являється розуміння необхідності ухвалення управлінських рішень. Потрібно приймати стратегічні рішення для того, щоб споживання металу всередині країни зросло», — сказав Бойко.

Ось, власне, й відповідь на питання, хто зможе підняти внутрішньоукраїнський ринок сталі. Але дуже слабо віриться, що нинішня влада почне діяти в цьому напрямі. Адже якщо металурги тільки говорять про прийдешні труднощі, то в такій підгалузі ГМК, як феросплавна промисловість, проблеми загострилися ще минулого року. Наприклад, на Запорізькому феросплавному заводі у зв'язку зі скороченням виробництва було звільнено понад тисячу працівників. І це ще не межа. Чи доживуть такі підприємства до того моменту, коли уряд зволить звернути увагу на їхні проблеми, не відомо. 

Антон Лосєв (УНІАН)

УНІАН в Google News