Україна продовжує «тиснути» на Кіотський протокол своїми квотами

Перспективи Кіотського протоколу примарні: великі "емітенти викидів парникових газів" не приєдналися, Японія з нього вийшла. А бажання України нажитися на наслідках пострадянського промислового застою може або виштовхнути нас за межі протоколу, або навіть зарубати міжнародну ініціативу під корінь.

Перспективи Кіотського протоколу, другий період дії якого почнеться 1 січня 2013 року, залишаються вельми примарними. Неприєднання до угоди про необхідність скорочення викидів парникових газів таких країн, як США і Китай, спочатку робили цю ідею сумнівною, а після виходу з протоколу Японії навіть у найзапекліших борців з кліматичними змінами почали опускатися руки.

Але як би там не було, а переговори щодо міжнародної торгівлі надлишками квот на викиди вуглекислого газу тривають, і Україна бере в них активну участь. З 30 серпня до 5 вересня в Бангкоку проходила чергова сесія міжнародних переговорів із проблем зміни клімату в рамках Кіотського протоколу. За результатами цих переговорів Державне агентство екологічних інвестицій України, уповноважене представляти нашу країни на переговорах, розповсюдило прес-реліз, сенс якого за своєю суттю не тільки суперечить самій ідеології «кліматичного» руху, але й входить у прямий конфлікт з інтересами України. А інтереси ці полягають у збереженні чинного механізму торгівлі квотами на викиди СО₂.

Гроші тільки під реальне скорочення

Нагадаємо, що Кіотський протокол, ухвалений в Кіото (Японія) в грудні 1997 року на доповнення до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (РКЗК), зобов'язує розвинені країни і країни з перехідною економікою скоротити або стабілізувати викиди парникових газів у 2008-2012 роках у порівнянні з 1990 роком. Для впровадження Кіотського протоколу ЄС та інші країни, які ратифікували Кіотський протокол, розробили систему обмеження промислових викидів за допомогою квот. Простіше кажучи, країни, що приєдналися до угоди, зобов'язані зіставляти свої викиди з 1990-м роком — якщо їх рівень перевищує показники, зафіксовані за 1990-й, країна зобов'язана компенсувати нарощування викидів купівлею відповідного обсягу квот у тих учасників Кіотського протоколу, які мають невикористані «запаси» парникових газів.

Україна одна з небагатьох країн світу, яка з 1990 до 2000 року різко скоротила викиди парникових газів (згадаймо про враз "завмерлу" після розвалу Союзу промисловість), а за подальші вісім років зростання так і не наблизилася до показників 1990-го.

Ратифікувавши Кіотський протокол у 2004 році, наша країна дістала можливість реалізувати невикористані нею квоти на викид СО₂. Станом на 2012 рік Україна має надлишок викидів СО₂ приблизно на 2,3 млрд тонн. Тобто теоретично ми можемо непогано заробити на цьому обсязі, і навіть після падіння цін на ринку квот до 3 євро за 1 тонну виходить дуже солідна сума – 6,9 млрд дол. Але це теорія, яка дуже далека від практики.

Екологи: Україна повинна скоротити викиди парникових газів і відмовитися від перенесення квот

На практиці, починаючи з 2008 року, приватні українські компанії і Кабмін від імені держави почали продавати квоти. Першими були металурги. Проте в цьому випадку використовувався механізм укладення із зарубіжними фінансовими інститутами проектів спільного впровадження з подальшим продажем скорочення викидів. Тобто українські компанії не торгували «запасами», а одержували фінансування під реальне скорочення.

Завдяки проектам спільного впровадження в Україні з 2008 року вдалося знизити викиди СО₂ на 50 млн. тонн. Усього ж з реєстру України у реєстри іноземних держав перераховано 105 мільйонів тонн СО₂, еквівалента з яких 75 млн. тонн було продано державою, а решту 30 млн. тонн – приватними компаніями в рамках проектів спільного впровадження. За ті 75 млн. тонн викидів, які були реалізовані державою в 2009 році, Україна одержала 319,9 млн. євро. Покупцями стали японські та іспанські компанії. Проте слід визнати, що це чи не єдиний в українській практиці випадок, коли гроші було перераховано не в обмін на скорочення у реальному часі, а за ті надлишки, які у нас накопичилися з 1990 року. Результат цієї операції виявився більш ніж сумнівним – за три роки, що минули відтоді, Україна так і не змогла освоїти одержані гроші, зате на адресу Кіотського протоколу прозвучало дуже багато критичних зауважень, загальний сенс яких зводився до того, що поки одних зобов'язують звітувати про кожну зайву тонну СО₂, інші продають додаткові викиди мільйонами тонн. Погодьмося, що в цьому є певна логіка і вона явно не на нашу користь.

Поки всі скорочують, ми хочемо продавати надлишки

Ще раз нагадаємо, що головна проблема, яка встала на шляху реалізації Кіотського протоколу, підписаного на доповнення до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (РКЗК), полягає в тому, що ратифікувати цей документ відмовилися такі країни, як Китай, США, Індія і Бразилія. Тобто вони залишили за собою право контролювати обсяги викидів парникових газів на власній території, адже промисловість цих країн у сукупності формує чи не більш як половину викидів СО₂, які генеруються у всьому світі. Згодом до них приєдналася Японія, яка вийшла з Кіотського протоколу, слідом за нею Росія заявила про те, що "міжнародна угода, в якій не беруть участь найбільші емітенти парникових газів, безглузда з погляду екології". Проте Євросоюз залишається непохитним у своїх намаганням бодай локально обмежити викиди вуглекислого газу. Саме ЄС є основним фінансовим донором проектів, спрямованих на скорочення викидів парникових газів.

Український парадокс: збільшення викидів випереджає економічне зростання

І ось у такій критичній ситуації, коли подальше функціонування ринку квот на викиди СО₂ залишається під питанням, Україна вимагає зберегти за нею квоти, що виникли через різницю у викидах у порівнянні з 1990 роком. На вже згадуваній сесії переговорів сторін Рамкової конвенції ООН про зміну клімату, що завершилася в Бангкоку минулого тижня, одним із головних питань, що обговорювалися, було якраз "кліматичне" фінансування. І ось з цього заходу Державне агентство екологічних інвестицій розповсюджує прес-реліз, у якому рапортує про досягнення прогресу в питанні перенесення українських квот на другий період дії Кіотського протоколу (2013-2020 роки). Держагентство також розцінює як неприйнятну позицію Групи острівних держав і Групи африканських країн, які виступали проти входження України у другий період дії Кіотського протоколу з гігантськими запасами невикористаних квот. Звичайно, африканцям прикро, адже у них-то викиди у порівнянні з 1990 роком тільки зростали і, беручи участь у Кіотському протоколі, вони зобов'язані будуть десь шукати додаткові квоти. А тут начебто розвинена європейська країна (це – про Україну!), а хоче розжитися їхнім коштом. Звичайно, це примітивне подання проблеми, в якій є безліч нюансів, але по суті справа виглядає саме так.

При цьому у прес-релізі Держекоінвестицій наголошується, що українська позиція знайшла підтримку у таких країн, як Росія і Білорусь (до речі, розвал СРСР на початку 90-х і їм дозволив "заощадити" на викидах, оскільки й у наших найближчих сусідів промисловість перестала "диміти").

Чудово, скажемо ми. Росія, яка буквально днями вкотре офіційно заявила про те, що не буде брати участі у другому періоді Кіотського протоколу, оскільки заявлені вигоди від нього ілюзорні, надає підтримку Україні в питанні перенесення квот на отой-таки другий період дії. Це вже не абсурд, а щось гірше.

Втім, услід за своїм першим прес-релізом Держекоінвестицій, з тексту якого можна було навіть подумати, що ми таки домоглися перенесення квот, надійшов другий. У ньому уточнювалося, що «Україна просто озвучила позицію (підкреслено автором) про необхідність перенесення квот на другий період, але остаточно рішення з цього питання буде ухвалене під час Конференції у Досі (Катар) у листопаді-грудні цього року». Тобто навіть якщо у когось і були сумніви, то наші екологічні “інвестори” їх остаточно розвіяли – перенесення має відбутися і крапка.

Українські «продавці повітря» самі собі перекривають кисень

Як відзначив у своєму коментарі УНІАН керівник Робочої групи неурядових українських організацій з питань зміни клімату Андрій Мартинюк, саме агентство екологічних інвестицій раніше виступало із заявами про те, що для України неприйнятно вимагати повного перенесення квот на другий період Кіотського протоколу. «Тепер вони повернулися до позиції про повне перенесення. Проте, якщо Україна, а разом з нею Росія, Білорусь і Казахстан виступатимуть за збереження розрахунків надмірних квот на основі результатів викидів 1990 року, то продовження дії зобов'язань щодо скорочення викидів у рамках Кіотського протоколу втрачає будь-який сенс. Настільки великі обсяги буде перенесено, що вони з величезним запасом перекриють будь-які досягнення щодо скорочення викидів. Як наслідок, країни, що розвиваються, зможуть логічно обгрунтувати свою бездіяльність у питаннях скорочення викидів, адже у них буде чудовий приклад у вигляді тієї-таки України, яка, не скорочуючи викидів, зберігає право торгувати надмірними квотами, – сказав експерт. І додав: – На такі умови ніколи не погодиться Євросоюз як основна рушійна сила виконання кіотських зобов'язань. Я вважаю, що Україні слід чесно визнати, що той надлишок квот, який ми сьогодні маємо, було одержано не завдяки діяльності наших урядів задля підвищення енергоефективності, а всупереч цьому».

А.Мартинюк також відзначив, що Україна повинна бути дуже зацікавлена в тому, щоб механізми Кіотського протоколу продовжували діяти. «Цей механізм дає нашій промисловості та енергетиці реальний шанс одержати гроші на реалізацію проектів у сфері підвищення енергоефективності. Україна одержала грант Світового банку на 5 мільйонів доларів для впровадження національної схеми торгівлі надлишками викидів СО₂ з перспективою приєднатися до Європейського ринку квот. Але для цього нашій країні необхідно зробити все можливе, щоб другий період дії Кіотського протоколу справді запрацював. Проте заяви про необхідність збереження за Україною запасів квот на рівні 1990 року цілком суперечать самій ідеології цієї угоди», – підсумував експерт.

До сказаного додати загалом нічого. Крім того, що Україна вкотре може постати на міжнародній арені у вкрай непривабливому вигляді. Але якщо імідж тривіальних жлобів, які намагаються якомога більше заробити на загальносвітовій проблемі зміни клімату нас не зупиняє, то є все ж таки один момент, який повинен подіяти на українських парламентерів витверезливо. У нашої країни вже був невеселий досвід вигнання-повернення у Кіотський протокол. Мабуть, цього попередження виявилося недостатньо. Продовжуючи наполягати на перенесенні квот, Україна запросто може опинитися взагалі за рамками Кіотського протоколу. В такому разі наша промисловість та енергетика вже не зможуть розраховувати на екологічні інвестиції з боку Євросоюзу в модернізацію енергоємного обладнання. То чи не краще забути про накопичене «багатство» і зайнятися реальним скороченням викидів за підтримки донорів Кіотського протоколу? Це у будь-якому разі окупиться.

Петро Черних (УНІАН)

УНІАН в Google News