Соколовський: «У 2010 році рівень енергетичної безпеки України знизився»…

"Українська економіка залишається технологічно відсталою. А озвучена президентська програма з її модернізації, наприклад, щодо енергоефективності, на жаль, не виконується. Принаймні громадськості про це невідомо"... Інтерв'ю УНІАН експерта з енергетичних питань Богдана Соколовського.

Українська економіка залишається технологічно відсталою. А озвучена ще у червні 2010 року президентська програма з її модернізації, наприклад в частині енергоефективності, на жаль, не виконується. Принаймні громадськості про це не відомо. Зокрема, за програмою до 2014 року енергоефективність економіки мала б зрости на 20%. Однак на сьогодні, за офіційною статистикою, цього не сталося навіть на 1%. Про рівень енергобезпеки України на сьогодні розповів в інтерв'ю УНІАН експерт з енергетичних питань Богдан Соколовський

- Богдане Івановичу, як Ви охарактеризуєте рівень енергобезпеки України на сьогодні? 

За рік, що минув, рівень енергетичної, а відтак і економічної, і національної безпеки України, на жаль, знизився. Невідомо про нові, вигідні державі напрацювання у цій сфері. А низка стратегічних проектів, започаткованих екс-президентом В.Ющенком, «зависла». Наприклад, не виконується брюссельська Спільна заява щодо модернізації української ГТС, підписана 23 березня 2009 року; стаціонарно не використовується нафтопровід «Одеса-Броди» в аверсному режимі для поставок каспійської нафти на українські та європейські НПЗ; призупинилися програми з диверсифікації ядерно-енергетичних технологій, зокрема, вивчення з метою можливого впровадження канадських технологій CANDU; застопорилася реалізація ідеї неформального міжнародного об'єднання країн–транзитерів енергоресурсів тощо. Спробую детально проаналізувати підсумки минулого року, тезово окресливши основні проблеми в енергетичній сфері:

...про газ

Попри негативні оцінки газових контрактів від 19 січня 2009 року, сміливі обіцянки та намагання знизити ціну на російський газ, маючи начебто дружні стосунки з російським керівництвом, чинна влада не зуміла усунути проблеми, які створив попередній уряд, погодившись на невигідні для України контракти. Навпаки, після підписання харківських угод проблема ускладнилася. Зокрема, газовий фінансовий тиск частково перекладено з бізнесу на українських громадян; в 2010-му, як і в 2009-му, не зважаючи на так звані «знижки», ціна російського газу для України залишається вищою, ніж для більшості європейських споживачів (не враховуючи транспортних видатків); зберігається асиметрія умов, ризиків і відповідальності за контрактами на поставки і транзит газу. Не збільшено обсяги видобутку власного природного газу. Практично не розпочато масштабних проектів з геологорозвідки і освоєння власних альтернативних запасів газу, зокрема на морському шельфі, потенційних сланцевих родовищ та шахтного метану. Натомість досягнуті і реалізуються неоднозначні політичні домовленості щодо створення СП на користь Газпрому, який і без того є іноземним монополістом на вітчизняному ринку. Не вдалося вивести з фінансової кризи державну монополію НАК «Нафтогаз України». Країна так і не розпочала модернізацію ГТС відповідно до брюссельської Спільної заяви, хоча ніхто з підписантів, включаючи вигідних кредиторів (три міжнародні фінансові інституції), від цього документу офіційно не відмовлявся.

...про нафту

Призупинилася реалізація концепції диверсифікації поставок нафти. Зокрема, не збільшилися обсяги поставок каспійської нафти. Не створено нових маршрутів її імпорту в Україну, у т.ч. за рахунок аверсного використання нафтопроводу «Одеса-Броди». Не модернізовано жодного українського НПЗ. Україна продовжує бути виробником і одночасно одним з найбільших імпортерів низькосортних нафтопродуктів, чим, зокрема, завдається непоправної шкоди здоров'ю українських громадян і екології в цілому.

...про ядерне паливо

Уряд активно впроваджує малозрозумілі домовленості своїх попередників у сфері ядерної енергетики, які насправді невигідні для української держави. Насамперед йдеться про створення з Росією СП з фабрикації ядерного палива і проекти з добудови двох блоків Хмельницької АЕС, які, зокрема, недостатньо ґрунтовні з фінансово-економічної точки зору. А низка питань технологічного і відносно безпеки характеру все ще залишаються без відповідей.

...про енергогенерацію

У державних масштабах не модернізовано і не розпочато модернізації практично жодного застарілого об»єкту електро- і теплогенерації. Не запроваджено жодної сучасної технології задля зниження затрат первинних енергоносіїв та зменшення викидів парникових газів. Винятками залишаються кілька локальних проектів, започаткованих зусиллями активної місцевої влади і малого бізнесу. У цьому контексті варто наголосити, що ще півтора роки тому Україною були отримані кошти за Кіотським протоколом, які призначені саме для таких цілей. Однак уряди (і попередній, і нинішній) не організували і не забезпечили їх освоєння за цільовим призначенням. Цим українській державі завдається значної економічної, політичної та іміджевої шкоди: Україна виглядає як така, що неспроможна або не знає як витратити згадані відносно невеликі цільові кошти. Насправді це ж не так. Адже в Україні є чимало напрацьованих проектів, які доцільно втілювати. У цьому контексті вже в перші дні нового року було б доцільно невідкладно визначитися, забезпечити погодження і реалізацію проектів за кошти Кіотського протоколу.

...про енергоефективність

У державі не змінився, принаймні не покращився, баланс споживання енергоносіїв. Частка газу в енергозабезпеченні і далі становить близько 40%, що майже вдвічі вище середньоєвропейського рівня. А частка електроенергії на душу населення у 2–3 рази нижча, ніж у розвинутих країнах. Водночас обсяг споживання електроенергії у 2010 році зріс майже на 10%. На перший погляд, це можна розцінювати як позитив. Але є нюанси. По-перше, як вже згадувалося, це зростання відбулося при практично незмінному співвідношенні між річними обсягами споживання різних видів енергоносіїв. Тобто, не відбулося якісного заміщення електрикою інших енергоресурсів, наприклад газу. По-друге, збільшення відбулося на фоні зростанні ВВП на майже 4%. А приріст ВВП на 1%, згідно з міжнародними оцінками, обумовлює збільшення споживання електроенергії лише на 0,3% – 0,5%. Отже виходить, що зафіксований приріст ВВП 4% потребував лише до 2% приросту споживання електроенергії. А ще 8% на що витрачені? Хіба що на розширення тіньового сектора економіки…

Загалом українська економіка залишається технологічно відсталою. А озвучена у червні 2010 року президентська програма з її модернізації, наприклад в частині енергоефективності, на жаль, ще не виконується. Принаймні громадськості про це не відомо. Зокрема, за програмою до 2014 року енергоефективність економіки мала б зрости на 20%. Однак на сьогодні, за офіційною статистикою, цього не сталося навіть на 1%.

- На Вашу думку, чи зможе влада все ж таки домовитися про зміну формули ціни на газ? Адже, наприкінці року Микола Азаров визнав, що Росія не вважає аргументи України переконливими.

Зміна лише формули мало допоможе. Переглядати треба багато положень, у тому числі й терміни дії газових контрактів. Деякі пункти вже переглянуті в 2010 і в 2009 роках. Фактично газові контракти від 19 січня 2009 року треба скасувати і писати заново з урахуванням нових тенденцій на світових енергетичних ринках. Зокрема, це стосується відходу від прив»язки ціни на газ до ціни нафтового кошика. Раніше такий підхід застосовували з метою «підтягувати» торгівлю газом до ринкових правил. А історично так склалося, що становлення міжнародного нафтового ринку випереджало газового. Часи змінилися – в газовому сегменті вже практично функціонують ринкові механізми.

Щодо аргументів, то в міжнародній практиці так інколи буває, що зрозумілі і абсолютно переконливі аргументи однієї сторони не є переконливими для іншої. Зокрема тоді, коли відрізняються зовнішньополітичні стратегії. А у нас з Російською Федерацією зовнішні стратегії  у сфері енергетики істотно різняться. Зокрема, Росія претендує на роль монополіста – постачальника енергоресурсів, принаймні в Євро-Азії. Таким є її суверенне право. І ніхто цього не приховує. В України немає ні таких планів, ні підстав. На мою думку, для російської сторони непереконливими є порівняння і будь-які аргументи, що базуються на комерційній основі, оскільки Москва часто розглядає газ у політичній площині. Отже і аргументи мають мати політичні ознаки. Тут, наприклад, можна скористатися 13-ою статтею чинного Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, підписаного 31 травня 1997 року. В 1998 році документ був ратифікований парламентами сторін і став частиною законодавства обох країн. У згаданій статті прямо сказано: «Сторони ... утримуються від дій, які можуть завдати економічної шкоди одна одній». А чинний уряд визнав, що згадані газові контракти завдають шкоди Україні. Отже, контракти суперечать Договору, а значить чинному законодавству і України, і Росії(!) Переконаний, що цей аргумент є одним з дуже серйозних, якщо використовувати його ефективно, в тому числі, в разі необхідності, - публічно.

- Актуальність Брюссельської декларації, певно, вже нівельована через те, що Росія виставила свої умови, які ніяк не співпадають з умовами декларації? Це підтверджує і те, що активно анонсовані перемовини міністрів енергетики України, Росії та еврокомісара  22 листопада не принесли позитиву.

Про втрату актуальності брюссельської Спільної заяви можна було б говорити тоді, коли б якась із сторін – підписантів (а їх - 5, у тому числі 3 солідні міжнародні фінансові інституції) від неї відмовилася. Заява стала результатом 4-річних переговорів, ініційованих і проведених за участю українського президента В.Ющенка практично з усіма зацікавленими країнами, у тому числі й з Росією. Наразі, як вже згадувалося, ніхто з підписантів ні офіційно, ні публічно не відкликав свого підпису. Отже документ актуальний. Проблема тільки в тому, що українська сторона не поспішає його виконувати, озираючись на Росію, яка від самого початку не хоче долучатися до модернізації нашої ГТС на рівних з усіма сторонами та конкурентних умовах, як це передбачено у заяві. Росія вимагає для себе ексклюзивних умов і не горить бажанням бачити у проектах європейські компанії. Очевидно, що тоді модернізація відбувалася б за російським сценарієм. Тобто так, як вигідно їй – аби й надалі залишатися газовим монополістом на українському ринку. Бажання зрозуміле, але не відповідає українським національним інтересам. Очевидно, що це розуміють у Брюсселі. Мабуть тому й не відомо про якісь результати довгоочікуваних переговорів 22 листопада, які мали місце. Крім цього, скільки ж можна говорити про модернізацію і нічого не робити? Це - неєвропейський стиль. Переконаний, якби у питаннях модернізації були практичні кроки з нашого боку – були б і зустрічні з європейського, були б і нові політичні сигнали.

- Чому Ви вважаєте, що немає результатів по аверсному використанню «Одеса–Броди”,  адже є підтвердження, що нафтопровід буде стабільно працювати у аверсному напрямку завдяки домовленостям з Білоруссю та Азербайджаном? 

Йдеться про дискусійне експериментальне прокачування 80 тисяч тонн нафти з Одеси через Броди до білоруського Мозира без участі українських НПЗ. На мою думку, Україні це ніякої нової якості не дало, крім незначних заробітків. Адже експеримент з прокачування 40 тисяч тонн по аверсному «Одеса - Броди» був проведений ще в 2003 році, коли державна комісія приймала нафтопровід. З іншого боку, це не завадило його резервуванню для російських компаній на реверсний режим протягом семи років при частому простоюванні або малозавантаженості без будь-яких штрафних санкцій. До речі, тоді росіяни за реверс нічого не платили, а тепер аверсний тест оплатили білоруси. Технічні можливості однієї з двох гілок «Дружби» - «Броди - Мозир» були з'ясовані ще в 2007 році. Це був висновок українських, а потім ще й білоруських фахівців. Саме тому в 2008 році за ініціативою В.Ющенка пропонувалося білорусам використовувати цей маршрут для себе і, в разі необхідності, транзитом до Польщі. Загалом, згаданий проект  Україні нічого нового не дав, а для Білорусі він послужив важливим аргументом у переговорах з Росією щодо безмитного імпорту російської нафти. Білоруська сторона використала цей аргумент на всі 100% і таки добилася скасування мита. Тепер російська нафта для білоруських НПЗ, мабуть, дешевша за венесуельську. Отже актуальність останньої істотно зменшилася. В результаті, не виключено, що в найближчі роки обсяги потенційного транзиту на Білорусь будуть суттєво скорочені, в порівнянні з попередньо задекларованими 8–10 млн. тонн на рік. Таким чином, рентабельність аверсного використання нафтопроводу без участі українських НПЗ залишається під питанням.  

- Яким чином, на Вашу думку, можна було новій владі збільшити енергоефективність за час, що вона "кермує"?

Хоча б розпочати впровадження у державних масштабах досвіду збереження тепла, який з ініціативи мера і місцевої влади запроваджено в Калуші на Івано-Франківщині. Або досвід  норвезької технології теплогенерації замість газових котелень, випробуваний у Борщеві на Тернопільщині - знову ж таки за ініціативою місцевого мера. Таких позитивних прикладів в Україні є десятки. Є розуміння на фаховому рівні, спеціалістів достатньо. Переконаний, що і вигідне кредитування доступне. Не вистачає, як мені здається, політичної волі сформувати й виконувати відповідну конкретну державну програму.

- Дякую за розмову.

Розмовляв Юрій Дощатов (УНІАН)

УНІАН в Google News